Постанова
Іменем України
06 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 686/18758/16-к
провадження № 51- 10051 км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Остапука В. І.,
суддів Кравченка С. І., Слинька С. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколаєнко О. О.,
прокурора Сингаївської А. О.,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_1,
захисників: Панченко О. С., Рябченка О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 28 серпня 2018 року, постановлених за заявою захисника Панченко О.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком судової колегії у кримінальних справах Одеського обласного суду від 11 квітня 2001 року засуджено ОСОБА_1 :
- за ст. 69 КК України 1960 року на 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
- за ч. 1 ст. 222 КК Україниї 1960 року на 4 роки позбавлення волі;
- за ч. 3 ст. 142 КК України 1960 на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
- за ч. 2 ст. 82 КК України 1960 року на 3 роки позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
- за ч. 3 ст. 206 КК України 1960 року на 4 роки позбавлення волі;
- за ст. 17, п. "г" ст. 93 КК України 1960 року на 10 років позбавлення волі;
- за п. "г" ст. 93 КК України 1960 року до довічного позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 42 КК України 1960 року, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Ухвалою Верховного Суду України від 22 листопада 2001 року вирок судової колегії у кримінальних справах Одеського обласного суду від 11 квітня 2001 року в порядку ст. 395 КПК України 1960 року змінено та приведено у відповідність з новим Кримінальним кодексом України 2001 року.
Дії ОСОБА_1 перекваліфіковано зі ст. 222 ч. 1, 82 ч. 2 КК України 1960 року на ст. 263 ч. 1, ст. 186 ч. 2 КК України 2001 року та призначено покарання: за ч. 1 ст. 263 КК України - 4 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 186 КК України - 3 роки позбавлення волі. За сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 69, 142 ч. 3, 206 ч. 3, 17, 93 п. "г", ст. 93 п. "г" КК України 1960 року та ст. ст. 263 ч. 1, 186 ч. 2 КК України 2001 року, визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. В решті вирок суду залишено без зміни.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2017 року залишено без задоволення заяву захисника Панченко О.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку судової колегії у кримінальних справах Одеського обласного суду від 11 квітня 2001 року за нововиявленими обставинами.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 28 серпня 2018 року ухвалу суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що під час розгляду кримінальної справи Одеським обласним судом не було допитано свідка ОСОБА_4, який був очевидцем події та враховуючи, що за результатами розслідування нововиявлених обставин, слідчим відділом прокуратури Одеської області складено висновок від 30 квітня 2013 року про встановлення нововиявлених обставин, підтверджених доказами, які не були відомі суду на час судового розгляду, вважає, що вирок Одеського обласного суду відносно нього підлягає перегляду. Посилається на те, що показання свідка ОСОБА_4, який бачив, як ОСОБА_1 здійснював постріли в положенні лежачи та таким чином захищався від побиття потерпілими, не були відомі суду під час розгляду справи та ухвалення судового рішення і вони самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку, що належить переглянути.
Зазначає, що суди, розглядаючи доводи заяви про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, а саме, п. 5 ч. 2 ст. 459 КПК України в редакції, яка діяла на час подання заяви захисника Панченко О.С.
Вказує, що всупереч вимогам п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України, судове провадження здійснено за відсутності потерпілих та вважає, що прокуратурою не було надано відомостей про належне повідомлення потерпілих, які проживають за межами території України.
Посилається на залишення, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, без належних відповідей доводів апеляційної скарги захисника Панченко О.С. про це.
Під час касаційного розгляду захисники Панченко О.С. та Рябченко О.В. підтримали подану ОСОБА_1 касаційну скаргу та, з наведенням доводів на її обґрунтованість, просили задовольнити касаційні вимоги засудженого.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 доводів, вважала, що підстав для її задоволення немає, а оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Положення ч. 2 вказаної норми передбачає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.