Постанова
Іменем України
06 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 442/6175/18
провадження № 51-5164 км 19
Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
захисника у режимі відеоконференції Грачова Д.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Грачова Д.Ю. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 листопада 2018 року та вирок Львівського апеляційного суду від 08 липня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017140110001689 від 18 серпня 2017 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 листопада 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України (злочин, вчинений щодо потерпілої ОСОБА_2 ) та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 листопада 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 187 КК України (злочин, вчинений щодо потерпілої ОСОБА_3 ) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 до засудженого ОСОБА_1 про відшкодування майнової та матеріальної шкоди на підставі ч. 3 ст. 129 КПК України залишено без розгляду.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 19 серпня 2017 року приблизно о 06:58, перебуваючи на АДРЕСА_3, керуючись корисливим мотивом, з метою заволодіння чужим майном, із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, здійснив напад на потерпілу ОСОБА_3, завдавши їй декількох ударів кулаками в ділянки потилиці та правої нижньої щелепи, після чого шляхом ривка заволодів її золотим кулоном вагою 5,18 г, чим заподіяв останній майнової шкоди на суму 5180 грн.
Вироком Львівського апеляційного суду від 08 липня 2019 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, а в задоволенні апеляційної скарги захисника відмовлено. Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 листопада 2018 року в частині призначення покарання скасовано, призначено ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 187 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк перебування його під вартою з 14 червня 2018 року по 15 червня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 16 серпня 2018 року включно.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо засудженого ОСОБА_1 судові рішення і закрити кримінальне провадження згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. При цьому зазначає, що в основу прийнятих судових рішень було покладено недопустимий доказ.
Так, захисник вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою те, що протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14 листопада 2017 року є недопустимим доказом, оскільки слідчий, порушуючи вимоги ч. 6 ст. 228 КПК України, належним чином не обґрунтував необхідність проведення впізнання саме за фотознімками.
Крім того, у зазначеному протоколі відсутній запис про дані, які слідчий відповідно до ч. 1 ст. 228 КПК України мав з`ясувати у потерпілої перед проведенням слідчої дії, а також не вказано, за якими саме ознаками потерпіла впізнала особу, яка здійснила на неї напад.
Одночасно захисник вказує, що судами обох інстанцій залишено поза увагою те, що вказана слідча дія проводилася за відсутності понятих, що є грубим порушенням норм процесуального законодавства.
Також захисник Грачов Д.Ю. у своїй касаційній скарзі зазначає, що посилання суду на показання свідка ОСОБА_4 як такі, що підтверджують винуватість засудженого, є необґрунтованими, оскільки сам свідок під час допиту в судовому засіданні місцевого суду висловлював лише припущення щодо можливої схожості засудженого із нападником.
Крім того, захисник зазначає, що суди обох інстанцій, призначаючи ОСОБА_1 покарання, не надали значення результатам стаціонарної психіатричної експертизи, відповідно до висновків якої під час інкримінованих дій ОСОБА_1 не повною мірою міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Крім того, захисник вказує, що судом першої інстанції неправильно кваліфіковано дії засудженого ОСОБА_1, оскільки факту завдання ударів потерпілій належним чином зафіксовано не було, а в матеріалах кримінального провадження відсутні інші докази, які б вказували на застосування насильства щодо потерпілої.
Позиції інших учасників судового провадження
На зазначену касаційну скаргу прокурор подав заперечення, в яких він вказує на необґрунтованість доводів захисника та просить постановлені щодо засудженого ОСОБА_1 судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Грачова Д.Ю. - без задоволення.
У судовому засіданні захисник Грачов Д.Ю. свою касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити в повному обсязі, прокурор заперечувала щодо задоволення поданої касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неправильну оцінку доказів чинним законом не передбачено.
Таким чином, доводи касаційної скарги захисника про надання судами обох інстанцій неправильної оцінки показанням свідка ОСОБА_4 та, як наслідок, безпідставне посилання на його показання у своєму рішенні, не можуть бути предметом касаційного розгляду.
Крім того, у поданій касаційній скарзі захисник вказує про незаконність вироків місцевого та апеляційного судів, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням матеріального та процесуального законодавства.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Висновку щодо винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, а саме: показань свідка ОСОБА_4 ; фактичних даних, що містяться у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14 листопада 2017 року, протоколі слідчого експерименту від 14 листопада 2017 року, а також на підставі показань потерпілої ОСОБА_3, яка під час проведення впізнання чітко вказала на засудженого як на особу, яка здійснила на неї напад, а під час слідчого експерименту детально розповіла про обставини вчинення злочину, показала місце та механізм, за яким ОСОБА_1, застосовуючи фізичне насильство, незаконно заволодів її майном. При цьому показання потерпілої повною мірою відповідають фактичним обставинам справи та показанням свідка, що у своїй сукупності повністю відтворюють картину події.