Постанова
Іменем України
06 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 159/5741/18
провадження № 51-5092 км 19
Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
захисника у режимі відеоконференції Прадищука М.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Прадищука М.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2018 року і ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 липня 2019 року та касаційну скаргу прокурора Воробія О.П. на ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 липня 2019 року у кримінальному провадженні № 12018030110001576 від 20 липня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт Торчин Луцького району Волинської області, мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 19 липня 2018 року приблизно о 19:00 на АДРЕСА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті раптово виниклого конфлікту, використовуючи саморобного кухонного ножа, умисно завдав потерпілому ОСОБА_2 двох ударів вказаним ножем у нижню третину лівого передпліччя та в ліву здухвинну ділянку черевної порожнини, чим заподіяв останньому тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 17 липня 2019 року апеляційні скарги прокурора Антонюка В.В., потерпілого ОСОБА_2 та захисника Прадищука М.М. в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У своїй касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині призначеного покарання змінити, призначити засудженому ОСОБА_1 мінімальну міру покарання, визначену санкцією ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням положень ст. 75 КК України. При цьому зазначає, що судами обох інстанцій було не повною мірою враховано обставини, які пом`якшують покарання, а саме молодий вік засудженого, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а також позицію потерпілого, який просив не позбавляти волі ОСОБА_1 .
Крім того, захисник вказує, що апеляційний суд на порушення вимог ст. 419 КПК України не спростував доводів апеляційної скарги сторони захисту та, як наслідок, прийняв незаконне та необґрунтоване рішення.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та просить призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що апеляційним судом безпідставно було відмовлено в задоволенні клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження протоколу пред`явлення речей для впізнання від 23 серпня 2018 року, висновку судово-медичної експертизи від 20 серпня 2018 року № 176 та висновку медико-криміналістичної експертизи від 10 вересня 2018 року № 54-МК, а також клопотання про повторний допит потерпілого ОСОБА_2, які, на думку прокурора, належним чином не були оцінені місцевим судом.
Крім того, прокурор вказує, що місцевий суд, змінюючи правову кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України, повною мірою свого рішення не обґрунтував та не надав належної правової оцінки наявним у матеріалах кримінального провадження доказам, які, на думку прокурора, переконливо вказують на наявність у діях засудженого умислу на протиправне заподіяння смерті потерпілому.
Разом з тим прокурор посилається на те, що апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора в частині необґрунтованої зміни кваліфікації дій засудженого, залишив поза увагою характер та послідовність дій останнього та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення скарги сторони обвинувачення.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги прокурора та захисника не надходило.
У судовому засіданні прокурор Піх Ю.Г. підтримала касаційну скаргу прокурора Воробія О.П., а касаційну скаргу захисника Прадищука М.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 просила залишити без задоволення. Захисник Прадищук М.М. свою касаційну скаргу підтримав в повному обсязі, а у задоволенні касаційної скарги прокурора просив відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги прокурора та захисника не підлягають задоволенню на таких підставах.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у завданні умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК України.
Зокрема, відповідний висновок суд зробив на підставі аналізу показань засудженого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 , даних протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз, а також інших матеріалів кримінального провадження.
Не викликає сумніву й правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України, а доводи прокурора про те, що засуджений ОСОБА_1 вчинив саме замах на вбивство потерпілого ОСОБА_2, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Тобто із суб`єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. А згідно з ч. 2 ст. 24 КК України умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Визначальним для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного завдання тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, наслідком є саме тілесні ушкодження, що були заподіяні потерпілому, а не позбавлення його життя.
З огляду на наведені положення судом першої інстанції правильно проведено вищевказане відмежування та кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України як умисне завдання тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події та після неї, їх стосунки.