Постанова
іменем України
4 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 311/1110/18
провадження № 51-4150км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Пантєлєєвої А.С.,
захисника Хомутова В.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Василівського районного суду Запорізької області
від 14 грудня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 10 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080190000092, щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
якого визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Василівського районного суду Запорізької області від 14 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, та виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10 червня 2019 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він 12 лютого 2018 року, перебуваючи в стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, у смт Степногірськ Василівського району Запорізької області, з корисливих мотивів, зберігаючи при собі в кишенях свого верхнього одягу, переніс наркотичний засіб "метадон" до відкритої ділянки місцевості напроти будинку № 3 по вул. Молодіжній, тобто до іншого місця масового перебування громадян, з метою його подальшого збуту, де приблизно о 14-й год. 05 хв., реалізовуючи свій злочинний умисел, в ході проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки за грошові кошти в сумі 650 грн збув ОСОБА_2 вказаний наркотичний засіб - "метадон", масою 0,021 г у перерахунку на основу, упакований у згорток з фольги.
Суд першої інстанцій визнав ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307 КК у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, зазначивши, що докази сторони обвинувачення здобуті шляхом провокації та з істотним порушенням прав та свобод обвинуваченого.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає помилковим рішення суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_1, вказуючи на те, що його винуватість підтверджується належними та допустимими доказами і наводить їх перелік. Стверджує, що судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано до ОСОБА_1 закон, який підлягав застосуванню, а саме ч. 2 ст. 307 КК. На думку прокурора, суд безпідставно дійшов висновку про недопустимість як доказу постанови прокурора про контроль за вчиненням злочину та в зв`язку з цим визнав інші докази сторони обвинувачення також недопустимими. Вважає, що стороною обвинувачення дотримано вимог ст. 290 КПК щодо відкриття матеріалів іншій стороні. На думку прокурора, суд першої інстанції, зазначивши про провокацію злочину, всупереч вимогам ст. ст. 94, 370 КПК не навів на обґрунтування належних і достатніх мотивів наявності ознак провокації. Крім того, вказує на те, що апеляційний суд належно не перевірив доводи його апеляційної скарги, при цьому здійснив апеляційний розгляд формально, без дослідження обставин провадження.
Захисник Хомутов В.О. подав на касаційну скаргу прокурора заперечення, просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - залишити без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Пантєлєєва А.С. підтримала касаційну скаргу прокурора частково та просила скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Пантєлєєвої А.С., захисника Хомутова В.О., який заперечував щодо задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин (ст. 433КПК).
У п.1 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно дост. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як зазначено у ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Доводи прокурора про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону в зв`язку з тим, що доводи його апеляційної скарги належно не було перевірено, колегія суддів визнає обґрунтованими.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційній скарзі прокурор просив вирок скасувати та ухвалити новий вирок, якимОСОБА_1 визнати винуватим за ч. 2 ст. 307 КК і призначити відповідне покарання. Вказував на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вважав помилковим виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК і не погоджувався з рішенням про визнання доказів недопустимими. При цьому, посилаючись на докази сторони обвинувачення, вказував про їх належність, допустимість та отримання доказів у спосіб, передбачений КПК. Крім того, зазначав, що хоча місцевий суд і дійшов висновку про наявність провокації злочину, проте на підтвердження цього жодної дійсної обставини у вироку не навів.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд не взяв до уваги та не проаналізував доводи прокурора про те, що судом першої інстанції не дано оцінки за критеріями ст. 94 КПК доказам, які надані стороною обвинувачення, а саме як кожному доказу окремо, так і їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Зокрема, в апеляційній скарзі прокурор вказував на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність провокації злочину.
Визнаючи безпідставними доводи апеляційної скарги прокурора про відсутність провокації злочину, апеляційний суд зазначив, що розслідування злочинної діяльності ОСОБА_1 не було здійснено "у переважно пасивній манері", оскільки ініціатива спілкування походила від свідка ОСОБА_2, який діяв за вказівками правоохоронного органу, а відтак з його боку мала місце провокація злочину.
Однак, погодившись з висновком суду першої інстанції про те, що докази обвинувачення здобуто шляхом провокації, апеляційний суд не дав всебічної та повної оцінки показанням свідка ОСОБА_2 про обставини, за яких він добровільно приймав участь в оперативній закупці у ОСОБА_1 наркотичного засобу, належним чином не перевірив наявність ознак, притаманних провокації злочину, при цьому не взяв до уваги наступне.