|
| |
|
|
|
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 715/609/17
провадження № 51-882 км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Святської О.В.,
суддів Вус С.М., Чистика А.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Нестеренка Ю.Є.,
прокурора Руденко О.П.,
захисників Семенюка Р.Д., Меліщука С.С., Литвинчук Л.В. у режимі
відеоконференції,
захисника Мнишенко Є.С.,
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників Семенюка Р.Д., Меліщука С.С., Литвинчук Л.В. та засуджених ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з доповненнями на вирок Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2018 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 25 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016260080000559, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та мешканця АДРЕСА_2, такого, що судимості не мав,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кожного визнано винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень та кожному призначено покарання у виді позбавлення волі:
- за ч. 4 ст. 187 КК на строк 10 років із конфіскацією всього належного майна, за виключенням житла;
- за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 14 років із конфіскацією майна, за виключенням житла.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, кожному із засуджених остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років із конфіскацією всього належного майна, за виключенням житла.
Ухвалено рішення щодо порядку зарахування засудженим строку попереднього ув`язнення у строк покарання відповідно до ч. 5 ст. 72 КК.
Ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_3 250 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, на користь потерпілої ОСОБА_4 - 52 408 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 350 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
У вироку вирішено питання стосовно речових доказів та судових витрат.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 червня 2019 року вирок залишено без змін.
Відповідно до вироку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано винуватими у тому, що вони за попередньою змовою з ОСОБА_5, якого за вироком Герцаївського районного суду Чернівецької області від 10 квітня 2017 року, що набрав законної сили згідно з ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 05 липня 2017 року, засуджено за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК, переслідуючи злочинний умисел, спрямований на заволодіння грошима і майном ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, з корисливих мотивів, прибули на територію господарства по АДРЕСА_1, де, діючи спільно та умисно, здійснили напад на останню, завдали їй ударів руками та ногами у ділянки голови та інших частин тіла, чим заподіяли ОСОБА_6 легких, середньої тяжкості і тяжких тілесних ушкоджень.
Надалі, переслідуючи спільний умисел на заволодіння грошима та майном ОСОБА_6 , з корисливих мотивів, подолавши опір останньої, яка в той момент лежала на землі без свідомості, ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_5 почали стримувати руки потерпілої з обох боків, у той час як ОСОБА_1 за допомогою заздалегідь заготовленого знаряддя - стамески (з дерев`яним руків`ям та металевою робочою частиною) завдав одного удару в ділянку шиї потерпілої ОСОБА_6, залишивши при цьому робочу частину стамески в її тілі, чим ОСОБА_6 було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, внаслідок чого настала її смерть. Після чого, реалізуючи свій злочинний умисел, зняли з пальця правої руки потерпілої ОСОБА_6 золоту каблучку вартістю 2000 грн, з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденою каблучкою на власний розсуд.
Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 187 КК, - розбій, тобто напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, за кваліфікуючими ознаками: вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, та кримінальне правопорушення, передбачене пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК, - умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (умисне вбивство), вчинене з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
В однакових за змістом касаційних скаргах засуджений ОСОБА_1 та його захисник Семенюк Р.Д. просять скасувати судові рішення відносно ОСОБА_1 та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінально процесуального кодексу України (далі - КПК) через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді і вичерпання можливості їх отримати. Обґрунтовуючи такі вимоги, скаржники наводять доводи щодо неповноти судового розгляду та зазначають, що апеляційний суд не перевірив доводів, зазначених у їхніх апеляційних скаргах щодо підстав, визначених ст. 410 КПК. Вважають, що вирок Герцаївського районного суду Чернівецької області від 10 квітня 2017 року відносно ОСОБА_5, а також докази, зазначені в цьому вироку, не можуть бути доказами у провадженні відносно нього. Стверджують про порушення апеляційним судом положень кримінального процесуального законодавства щодо безпосередності дослідження доказів та невідповідність ухвали апеляційного суду положенням ст. 419 КПК, оскільки апеляційний суд не надав відповідей на всі доводи, викладені в їхніх апеляційних скаргах.
Засудженим ОСОБА_1 подано також зміни до касаційної скарги, де він зазначив, що йому судом не було роз`яснено наслідків відмови від розгляду кримінального провадження судом присяжних, а тому вважає, що судові рішення підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
У касаційній скарзі Меліщука С.С., який є захисником ОСОБА_1., порушено питання про скасування судових рішень відносно ОСОБА_1 та закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, через допущені судами першої та апеляційної інстанцій істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. На обґрунтування своєї вимоги захисник зазначає про порушення судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати під час вирішення питання стосовно заявлених стороною захисту клопотань про призначення комісійних судово-медичних експертиз; на порушення апеляційним судом вимог закону щодо безпосереднього дослідження доказів, оскільки поставлене стороною захисту у відповідному клопотанні питання щодо дослідження певних доказів не було задоволено у повному обсязі. Наводить доводи про порушення права на захист засудженого ОСОБА_1, оскільки судовий розгляд 27 травня 2018 року та проголошення судового рішення в цей день було здійснено без участі захисників; про порушення судами першої та апеляційної інстанцій прав потерпілих, оскільки судові засідання відбувалися за відсутності потерпілих. Стверджує, що покладені в основу вироку докази є неналежними та недопустимими; апеляційний суд не надав належної відповіді на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Захисник Литвинчук Л.В., яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, скаржиться на те, що в основу судових рішень у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 покладено недопустимі докази, зібрані з істотним порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Вказує на порушення, допущені під час відбирання у ОСОБА_2 біологічних зразків та їх упакування, що на думку захисту ставить під сумнів допустимість отриманих внаслідок дослідження цих зразків доказів. Стверджує про недопустимість доказів, покладених в основу вироку у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 . За доводами захисника Литвинчук Л.В., унаслідок грубих порушень норм кримінального процесуального закону у кримінальному провадженні суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого визнання зазначених доказів у провадженні допустимими, що, у свою чергу, призвело до необґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК, що вплинуло на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Просить скасувати судові рішення відносно ОСОБА_2, кримінальне провадження закрити у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати. Стверджує, що про наведені недоліки ним наголошено в апеляційній скарзі, однак його доводи апеляційний суд залишив поза увагою та не надав відповіді на них.
Засуджений ОСОБА_2 у своїй касаційній скарзі зазначає, що інкримінованих йому злочинів не вчиняв, у час, коли було вбито ОСОБА_6, він перебував у іншому місці - за місцем проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Про смерть потерпілої дізнався лише 25 грудня 2018 року від працівників поліції, яким добровільно видав свій одяг, взуття, телефон та біологічні зразки. Скаржиться на недотримання вимог кримінального процесуального закону під час відібрання у нього біологічних зразків, зокрема змивів з рук, що призвело до незаконності висновку молекулярно-генетичної експертизи, яку безпідставно покладено в основу вироку як доказ його вини, оскільки такий доказ є недопустимим. Також зазначає про безпідставність покладення в основу вироку доказів, які були отримані у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5, оскільки зізнавальні показання щодо себе та викривальні показання щодо скаржника ОСОБА_5 надав під тиском працівників поліції, оговоривши його та ОСОБА_1 . Стверджує, що суд першої інстанції не звернув уваги й не усунув наявних у вироку суперечностей між показаннями ОСОБА_5, даними під час слідчого експерименту 17 квітня 2016 року у кримінальному провадженні щодо останнього, та висновками судово-медичних експертиз з приводу характеру та локалізації виявлених тілесних ушкоджень на тілі потерпілої. Наводить доводи про ненадання апеляційним судом належної відповіді на його доводи в апеляційній скарзі щодо допущених судом першої інстанції порушень, вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК. Скаржник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які, на його думку, було допущено судами під час постановлення судових рішень, просить скасувати ці рішення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.