Постанова
Іменем України
29 січня 2020 року
м. Київ
справа № 176/2206/13-ц
провадження № 61-14241св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач за первісним позовом - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
відповідач за зустрічним позовом - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ "Ощадбанк" на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області
від 01 лютого 2017 року у складі судді Павловської І. А. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Красвітної Т. П., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява ПАТ "Ощадбанк" мотивована тим, що 26 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі - ВАТ "Ощадбанк"), правонаступником якого
є ПАТ "Ощадбанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 250 000 грн зі сплатою 20 % річних за користування коштами з кінцевим терміном повернення до 25 жовтня 2010 року.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між сторонами укладено договір поруки від 26 жовтня 2007 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручилася за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань перед ВАТ "Ощадбанк".
Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, тому станом на 01 серпня 2013 року утворилася заборгованість перед кредитором у розмірі 470 709,81 грн, а саме: заборгованість за простроченим кредитом - 249 247 грн; заборгованість за простроченими відсотками - 116 000 грн; пеня за кредитом - 37 025,13 грн; пеня за відсотками - 17 231,56 грн; 3 % річних за несвоєчасне погашення основного боргу - 20 711,40 грн; 3 % річних за несвоєчасне погашення відсотків - 9 639,12 грн; інфляційні втрати за несвоєчасне погашення основного боргу - 14 232 грн; інфляційні втрати за несвоєчасне погашення відсотків -
6 623,60 грн.
На підставі викладеного ПАТ "Ощадбанк" просило стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 470 709,81 грн.
У травні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду зі зустрічним позовом до ПАТ "Ощадбанк", третя особа - ОСОБА_1, про визнання договору поруки припиненим.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що вона відповідно до договору поруки від 26 жовтня 2007 року поручилася перед ВАТ "Ощадбанк" за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором від 26 жовтня 2007 року.
Разом з тим, банк пред`явив первісний позов (вимогу до поручителя) після спливу шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання, тому порука припинилася відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Крім того, поручитель не давала згоди на укладення між позичальником та кредитором додаткової угоди № 2 від 22 жовтня 2010 року, якою було змінено строки повернення кредиту, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності, що є підставою для застосування частини першої
статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
На підставі викладеного ОСОБА_2 просила визнати припиненим договір поруки від 26 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_2,
ВАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області
від 01 лютого 2017 року у задоволені позовної заяви ПАТ "Ощадбанк" відмовлено у повному обсязі.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано припиненим договір поруки від 26 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_2, ВАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1
Стягнуто з ПАТ "Ощадбанк" на користь ОСОБА_2 . 243,60 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк, пред`явивши
22 вересня 2009 року першу вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов`язання, тому перебіг позовної давності за вимогами банку про негайне повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після строку зазначеного у вимозі, тобто у жовтні 2009 року. Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у серпні 2013 року, тобто з пропуском строку, а відповідачі, зокрема і ОСОБА_1, заявили про застосування наслідків спливу позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні обґрунтованого позову до боржника.
Банк не надав доказів про те, що протягом шести місяців, тобто
з 26 листопада 2010 року до 26 квітня 2011 року до поручителя в установленому законом порядку була заявлена вимога щодо погашення боргу за кредитним договором від 26 жовтня 2007 року, тому порука припинилася відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Оскільки із закінченням шестимісячного строку припинилось матеріальне право (поручительство), то пред`явлення позову поза межами цього строку позбавляє ПАТ "Ощадбанк" права на задоволення позову до поручителя
у судовому порядку.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції ПАТ "Ощадбанк" оскаржило його в апеляційному порядку в частині первісних позовних вимог до ОСОБА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня
2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині, а також зазначив, що кредитор вперше направив вимогу про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором боржнику 22 вересня 2009 року, а до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся лише у серпні
2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ПАТ "Ощадбанк" в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ "Ощадбанк" просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні первісного позову і ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У решті судові рішення не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядаються судом касаційної інстанції в цій частині.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що кредитним договором встановлений термін виконання зобов`язання, тому строк позовної давності слід відраховувати саме з цієї дати, а саме з 25 жовтня 2010 року. До суду банк звернувся 05 серпня 2013 року, тобто в межах строку позовної давності у три роки.
Оскільки позичальник не виконував свої зобов`язання, то йому були направлені письмові вимоги щодо повернення коштів (поточної заборгованості) від 22 вересня 2009 року, від 24 листопада 2009 року,
від 07 травня 2010 року, від 16 травня 2011 року, від 18 липня 2013 року.
Вказані вимоги не є вимогами про дострокове повернення кредиту, тому не змінюють строк виконання основного зобов`язання, проте суди належним чином не дослідили їхнього змісту, тому дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні первісного позову з цих підстав.
Відповідно до змісту вимоги від 22 вересня 2009 року, на яку суд апеляційної інстанції посилається як на вимогу дострокового повернення кредиту, банк повідомляє боржника, що станом на 23 вересня 2009 року борг складає 313 805,35 грн, з яких строкова заборгованість за кредитом - 97 210 грн, прострочена заборгованість за кредитом - 152 037 грн, прострочені відсотки - 41 717,83 грн, пеня - 22 840,52 грн. У вказаній вимозі банк просить повернути заборгованість за кредитом, відсотками та штрафні санкції, що у сумі складає 216 595,35 грн, тобто прострочену заборгованість за кредитом, прострочені відсотки та пеню, а не весь кредит. Це ж стосується й інших вимог, що були надіслані позичальнику.
Разом з тим, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором були здійснені оплати, які переривають перебіг строку позовної давності, а саме 13 грудня 2011 року в розмірі 3 924,45 грн та 14 грудня 2011 року в розмірі 4 000 грн.
Так, 19 жовтня 2010 року та 08 вересня 2011 року між банком та Приватним підприємством "Агро-нива Трейдинг ГВВ" (далі - ПП "Агро-нива Трейдинг ГВВ") були укладені договори застави майбутнього врожаю, відповідно до яких останнє зобов`язується виконати зобов`язання позичальника, що випливають з вищезазначеного кредитного договору, а саме: повернути кредит у розмірі 250 000 грн у строк та на умовах зазначених в кредитному договорі; сплатити банку проценти тощо.
Крім того, ПП "Агро-нива Трейдинг ГВВ" 21 вересня 2010 року
та 29 листопада 2010 року надав банку письмові зобов`язання, якими зобов`язується частково погашати заборгованість за кредитним договором ОСОБА_1, а також був підписаний графік погашення заборгованості
від 29 листопада 2010 року.
Отже, ПП "Агро-нива Трейдинг ГВВ" мало всі законні підстави здійснювати оплату в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним між банком та ОСОБА_1 .
Проте, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання щодо інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи (щодо переривання строку позовної давності) без отримання доказів або додаткових пояснень на підтвердження наявності або відсутності законних підстав здійснювати оплату в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним між банком та ОСОБА_1, відмовив у задоволенні апеляційної скарги, зазначивши лише те, що платником за платіжними дорученнями є ПП "Агро-нива Трейдинг ГВВ", не з`ясувавши всіх обставин справи.
Доводи інших учасників справи
У травні 2018 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення є законними та справедливими, підстави для їх скасування відсутні.
Банк звернувся до позичальника з вимогою від 22 вересня 2009 року, в якій просив повністю погасити кредит, тобто змінив строк виконання основного зобов`язання, а до суду з цим позовом звернувся з пропуском строку позовної давності.
Інший учасник справи не скористалася своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направила.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.
12 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду 13 січня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 26 жовтня 2007 року між ВАТ "Ощадбанк", правонаступником якого є ПАТ "Ощадбанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 250 000 грн зі сплатою 20 % річних за користування коштами з кінцевим терміном повернення до 25 жовтня 2010 року.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між сторонами укладено договір поруки від 26 жовтня 2007 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручилася за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань перед ВАТ "Ощадбанк".
У зв`язку з невиконанням боржником своїх зобов`язань, за кредитним договором банком пред`явлені письмові вимоги до ОСОБА_1
від 22 вересня 2009 року, від 24 листопада 2009 року, від 07 травня
2010 року, від 16 травня 2011 року, від 18 липня 2013 року.
Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, тому станом на 01 серпня 2013 року утворилася заборгованість перед кредитором у розмірі 470 709,81 грн, а саме: заборгованість за простроченим кредитом - 249 247 грн; заборгованість за простроченими відсотками - 116 000 грн; пеня за кредитом - 37 025,13 грн; пеня за відсотками - 17 231,56 грн; 3 % річних за несвоєчасне погашення основного боргу - 20 711,40 грн; 3 % річних за несвоєчасне погашення відсотків - 9 639,12 грн; інфляційні втрати за несвоєчасне погашення основного боргу - 14 232 грн; інфляційні втрати за несвоєчасне погашення відсотків -
6 623,60 грн.
Заперечуючи проти первісного позову, ОСОБА_1 надала до суду першої інстанції письмову заяву про застосування строку позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України, згідно з якою зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.