Постанова
Іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 309/1748/18
провадження № 61-6792св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області, у складі судді Савицького С. А., від 13 листопада 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Куштана Б. П., від 18 лютого 2019 року.
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що між нею, громадянкою України, та громадянином Франції - ОСОБА_2, 29 серпня 2016 року був укладений шлюб, зареєстрований у мерії муніципалітету Кофі-ле-Ба, Верхня Марна, Франція.
За час спільного проживання до реєстрації шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьківство щодо якої ОСОБА_2 визнав. З початку 2017 року сімейні відносини між подружжям значно погіршилися, внаслідок відсутності взаєморозуміння. ОСОБА_2 у присутності малолітньої дочки грубо поводився з нею, шукав різні приводи для сварок та з`ясування відносин, ображав її грубими та непристойними виразами.
Протягом останніх двох місяців вони проживають окремо з метою уникнення один одного, запобігання конфліктам та сімейним сваркам. Фактично сімейне життя припинилося. Вважає, що подальше спільне проживання з відповідачем та збереження шлюбу є неможливим, суперечить їхнім інтересам, оскільки сім`я остаточно розпалась.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд розірвати шлюб, укладений між нею та відповідачем.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги і просила дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишити проживати біля неї.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 13 листопада 2018 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Розірвано шлюб, зареєстрований між громадянином Франції ОСОБА_2 та громадянкою України ОСОБА_1 29 серпня 2016 року у мерії муніципалітету Кофі-ле-Ба, Верхня Марна, Франції.Дитину сторін - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишено на утриманні матері ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони не підтримують шлюбних відносин, проживають окремо, спільне господарство не ведуть, сторони мають різні погляди на сімейне життя, подальше збереження сім`ї є неможливим.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.
При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим, позивачка категорично відмовляється перебувати у шлюбі з відповідачем, а тому її подальше перебування у цьому шлюбі буде суперечитиме її інтересам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У березні 2019 року ОСОБА_2 подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 13 листопада 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з`ясовано обставини справи. Судом першої інстанції не враховано наявний спір між подружжям щодо місця проживання дитини.
Не прийнято до уваги відсутність житла та достатнього матеріального доходу матері дитини. ОСОБА_1 створює перешкоди у спілкуванні з донькою. Не враховано, що спільна дитина сторін є громадянином Французької Республіки, де має місце проживання, а ОСОБА_1 має карту резидента Франції. Також заявник зауважує, що до участі у справі не було залучено відповідний орган опіки та піклування.
Крім того, заявник вказує про те, що ним не отримувалась заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просила визначити місце проживання дитини з нею.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
03 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
11 грудня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 29 серпня 2016 року, який зареєстровано у мерії муніципалітету Кофі-ле-Ба, Верхня Марна, Франція. ОСОБА_2 є громадянином Французької Республіки. За час спільного проживання, до реєстрації шлюбу, у подружжя народилася донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглядаючи правовідносини про розірвання шлюбу з іноземним елементом, суд має перевірити наявність між Україною та державою, громадянами якої є сторони у справі, двостороннього договору про правову допомогу у сімейних та цивільних справах. Якщо такий договір існує - застосовуються його положення (які матимуть пріоритет над внутрішнім законодавством України).
Між державою Україна та Французькою Республікою двосторонній договір про правову допомогу у сімейних та цивільних справах не укладався.
За відсутності такого договору під час вирішення питання про розлучення з іноземним громадянином слід керуватися нормами Закону України "Про міжнародне приватне право".
Положеннями статті 58 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання стосовно громадянина України вимог Сімейного кодексу України (далі - СК України) щодо підстав недійсності шлюбу. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні.
Відповідно до статті 60 Закону України "Про міжнародне приватне право" правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.