Постанова
Іменем України
05 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 663/2294/17
провадження № 61-5375св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 09 жовтня 2018 року в складі судді: Клімченка М. І., та постанову Херсонського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Приходько Л. А., Бездрабко В. О., Вейтас І. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 травня 2013 року позивачем видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Скадовського районного нотаріального округу Власенко І. І., реєстраційний № 302, якою уповноважено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 представляти його інтереси та розпоряджатися (продати, обміняти, віддати в іпотеку, оренду, найм тощо), за своїм розсудом із визначенням будь-яких умов, строків, сум тощо, щодо належного йому житлового будинку та земельною ділянкою під цим будинком, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 або подарувати вищевказане нерухоме майно на ім`я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На виконання довіреності 12 липня 2013 року були укладені договір купівлі-продажу житлового будинку за погодженою ціною 234 595 грн та договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0557 га, кадастровий номер 6524710100:01:148:0008 за погодженою ціною 163 630 грн. За умовами договорів купівлі-продажу, грошові кошти у розмірі 398 225 грн були сплачені покупцем продавцю в повному обсязі до підписання сторонами цих договорів. Восени 2013 року ОСОБА_2 передала частину грошей в сумі 25 000 грн.
27 вересня 2016 року видану на ім`я відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 довіреність позивачем скасовано. Проте, на цей час звіту про виконання доручення позивачу не надано, грошові кошти одержані у зв`язку з виконанням доручення позивачу в повному обсязі не передані.
ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму коштів у розмірі 446 322,90 грн, що складається з:
373 225 грн - неповернуті кошти;
61 134,25 грн - інфляційні втрати за період з жовтня 2016 року по вересень 2017 року;
11 963,65 грн - 3 % річних за період з 28 вересня 2016 року по 22 жовтня 2017 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 09 жовтня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що будь-яких доказів передачі позивачу грошових коштів одержаних у зв`язку з виконанням доручення не існує, окрім 25 000 грн, передачу яких від ОСОБА_2 зазначив позивач у позові та не заперечував в судовому засіданні. ОСОБА_5 ще станом на осінь 2013 року дізнався про порушення свого права, а з позовом до суду звернувся лише 23 жовтня 2017 року, тому суд вважав, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом, а клопотання представника відповідача адвоката Старчеуса С. І. про застосування строку позовної давності підлягає задоволенню. Надана представником позивача адвокатом Охлопковим І. О. відповідь на відзив на позовну заяву, в якій він стверджує, що строк звернення до суду з позовом його довірителем не пропущений, оскільки починається від дня скасування довіреності, тобто з 27 вересня 2016 року, висновків суду в цій частині не спростовують. При цьому позивачем не подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з зазначенням поважності причин його пропуску.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 09 жовтня 2018 року в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів з підстав спливу позовної давності скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відмовлено за необґрунтованістю. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що чинне законодавство не містить вимог, що така заява може бути зроблена стороною лише особисто в своїх інтересах. А отже позовна давність може бути застосована судом за заявою будь-якої сторони спору, незалежно від того яка із сторін звернулася із такою заявою. Матеріали справи не містять будь-яких заперечень ОСОБА_3 щодо застосування, у тому числі відносно неї, позовної давності. Оскільки позивачем не надано доказів пропущення позовної давності з поважних причин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сплив позовної давності щодо позовних вимог заявлених до ОСОБА_3, є підставою для відмови у позові.
Апеляційний суд вказав, що виданою 08 травня 2013 року довіреністю позивач уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_3, кожного окремо та самостійно один від одного представляти його інтереси та розпоряджатися належним йому нерухомим майном. Тобто кожен з відповідачів був уповноважений самостійно та незалежно один від одного представляти інтереси позивача та вчиняти дії по розпорядженню належним йому майном. Згідно договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки саме ОСОБА_3, діючи самостійно від імені ОСОБА_1, продала і передала покупцю житловий будинок та земельну ділянку та своїм підписом під договорами підтвердила факт повного розрахунку покупцем за продане нерухоме майно. При цьому матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 вчиняла будь-які дії на виконання доручення та отримувала грошові кошти у зв`язку з його виконанням. Отже, суд першої інстанції помилково застосував позовну давність в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, оскільки позивачем у встановленому законом порядку не доведено порушення його права з боку ОСОБА_2 . Тому рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів з підстав спливу позовної давності слід скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволені цих позовних вимог за необґрунтованістю.
Аргументи учасників справи
У березні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення у частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів з підстав спливу позовної давності скасувати і ухватити нове рішення у відповідній частині, яким стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за період з 28 вересня 2016 року по 22 жовтня 2017 року у розмірі 446 322,90 грн, з яких 373 225 грн - неповернуті кошти; 61 134,25 грн - інфляційні втрати та 11 963,65 грн - 3 % річних. При цьому, посилався на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову відносно ОСОБА_3 суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення вказав, що позивач ОСОБА_1 ще станом на осінь 2013 року дізнався про порушення свого права, а з позовом до суду звернувся дише 23 жовтня 2017 року, тому суд вважав, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом, а клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності підлягає задоволенню. Апеляційний суд залишаючи у цій частині рішення місцевого суду без змін послався на те, що хоча відповідач ОСОБА_3 особисто не заявляла про застосування позовної давності, проте чинне законодавство не містить вимог, що така заява може бути зроблена стороною лише особисто в своїх інтересах. А отже позовна давність може бути застосована судом за заявою будь-якої сторони спору, незалежно від того яка із сторін звернулася із такою заявою. Матеріали справи не містять будь-яких заперечень ОСОБА_3 щодо застосування, у тому числі відносно неї, строку позовної давності.
Вказує, що статтею 267 ЦК України встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв`язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною у застосуванні. Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю заяви сторони про це. Так як відповідач ОСОБА_3 не заявляла у суді першої інстанції про застосування позовної давності відносно вимог до неї про стягнення з неї боргу у розмірі 446 322,90 грн у судів не було жодних правових підстав для застосовування у цій частині вимог позовної давності та відмови у задоволенні позову в цій частині.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів у розмірі 446 322,90 грн. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_1 довіреністю, посвідченою 08 травня 2013 року приватним нотаріусом Скадовського нотаріального округу Херсонської області Власенко І. І. за реєстровим № 302, уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_3, кожного окремо та самостійно один від одного представляти його інтереси та розпоряджатися (продати, обміняти, віддати в іпотеку, оренду, найм тощо), за своїм розсудом із визначенням будь-яких умов, строків, сум тощо, щодо належного йому житлового будинку та земельної ділянки під цим будинком, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 або подарувати вказане нерухоме майно на ім`я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Довіреності від 08 травня 2013 року позивач уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 самостійно та окремо один від одного укладати (розривати) всі дозволені законом правочини (угоди) щодо вказаного майна, зокрема підписувати будь-які договори відчуження, з визначенням в усіх випадках строків, ціни та інших умов договору на свій розсуд; провадити розрахунки по укладених угодах; отримувати належні йому майно, гроші за укладеними угодами тощо.
12 липня 2013 року ОСОБА_3 діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 08 травня 2013 року уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу житлового будинку та договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчені приватним нотаріусом Скадовського нотаріального округу Херсонської області Власенко І. І. за реєстровим № 516 та № 518.
Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 12 липня 2013 року ОСОБА_1, від імені якого діяла ОСОБА_3, продав і передав покупцю - ОСОБА_2 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За погодженням сторін, відповідно до пункту 3 договору, продаж вчинено за 234 595 грн, які покупець сплатив продавцю в повному обсязі до підписання сторонами цього договору.
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 липня 2013 року ОСОБА_3, діючи від імені ОСОБА_1, продала і передала покупцю - ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0557 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж земельної ділянки, згідно пункту 2.1 договору, вчинено за погодженням сторін за 163 630 грн, які покупець сплатив продавцю в повному обсязі до підписання сторонами цього договору.
Своїм підписом як під договором купівлі-продажу житлового будинку, так і під Договором купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_3, як представник ОСОБА_1, підтвердила факт повного розрахунку покупцем за продане нерухоме майно.