ПОСТАНОВА
Іменем України
11 лютого 2020 року
Київ
справа №826/6056/17
адміністративне провадження №К/9901/49919/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №826/6056/17
за позовом громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року, ухвалену в складі: головуючого судді Мазур А.С., суддів Аблова Є.В., Літвінової А.В., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, ухвалену в складі: головуючого судді Земляної Г.В., суддів Лічевецького І.О., Ісаєнко Ю.А.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. Громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач-1, ДМС України) та Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області (далі - відповідач-2, УДМС України у Чернігівській області), із вимогами:
1.1. визнати неправомірним і скасувати наказ УДМС України у Чернігівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. визнати неправомірним і скасувати рішення ДМС України від 27.03.2017 №20-17 щодо відхилення скарги на наказ УДМС України в Чернігівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.3. зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що відповідачами під час прийняття оскаржуваних рішень не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач не погоджується з тим, що йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме: через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо нього смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
3. Відповідачі проти позову заперечували, указавши на правомірність оскаржуваних рішень, прийнятих у межах та на підставі наявних повноважень, з урахуванням того, що перебування позивача у країні походження або повернення до неї не загрожує його життю та свободі.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 є громадянином Республіки Ірак, ІНФОРМАЦІЯ_1, курд за національністю, мусульманин сунітського напрямку за віросповіданням, народився в місті Ербіль, Республіки Ірак (ідентифікований за допомогою копії паспортного документу № НОМЕР_1 ), має вищу освіту, закінчив Технологічний університет в місті Ербіль, невійськовозобов`язаний, одружений на громадянці України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ), легально покинув країну громадянської належності 03.11.2014, до України прибув повітряним транспортом 03.11.2014 за допомогою візи з метою одруження на громадянці України, зараз перебуває на території України нелегально.
5. 22 листопада 2016 року позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до УДМС України в Чернігівській області. Основною причиною звернення за захистом позивач зазначає одруження, а в додаткових відомостях указав, що хоче жити в Україні через війну в Іраку та наявність бізнесу в Україні. Також у заяві позивач вказав, що зазнав одноразового фізичного насильства з боку представників Демократичної партії Іраку.
6. За результатами попереднього розгляду заяви позивача УДМС України в Чернігівській області прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з очевидно необґрунтованістю поданої заяви (наказ УДМС України в Чернігівській області від 12.12.2016 №122).
7. У подальшому позивач отримав повідомлення УДМС України в Чернігівській області №126 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняте на підставі наказу УДМС України в Чернігівській області від 12.12.2016 №122, у зв`язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме: через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо нього смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
8. Не погоджуючись із указаним рішенням УДМС України в Чернігівській області, 08.02.2017 позивач звернувся зі скаргою до ДМС України, у відповідь на яку отримав повідомлення від 10.04.2017 №11 про залишення скарги без розгляду відповідно до статті 12 Закону України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI).
9. Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 в заяві-анкеті зазначив, що він бажає жити в Україні через те, що в Іраку війна, а також, що він має на території України бізнес. Причиною виїзду з країни походження та постійного проживання у пункті 4.1. заяви-анкети заявник вказав намір "Одруження".
10. Позивач у заяві-анкеті, реєстраційному листку та протоколі співбесіди повідомив, що він не належить до будь-якої політичної, релігійної, військової або громадської організацій.
11. ОСОБА_1 у заяві-анкеті та під час співбесіди вказав, що одного разу його побили представники Демократичної партії Курдистану, однак деталі пояснити не зміг.
12. Позивачем також було зазначено, що за ним стежили представники служби безпеки, однак доказів ОСОБА_1 надано не було.
13. Заявником також було висловлено припущення, що у разі його повернення до Іраку, у нього можуть виникнути проблеми з представниками служби безпеки країни через те, що він виражає свої негативні думки стосовно діяльності Демократичної партії Курдистану, однак ним же цих обставин не доведено.
14. Позивач також зазначав, що перебував у шлюбі з українкою ОСОБА_2 (свідоцтво про шлюб від 27.08.2014 серії НОМЕР_2 ), однак з матеріалів справи, а саме: заочного рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20.01.2017 (справа №740/4422/16-ц) убачається, що цей шлюб є розірваним.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
15. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 14 грудня 2017 року, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, відмовив у задоволенні адміністративного позову.
16. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог, дійшов висновку про правомірність дій відповідачів та обґрунтованість наказу УДМС в Чернігівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. Суд першої інстанції зазначив, що твердження ОСОБА_1 щодо можливого переслідування його у Багдаді з боку арабів не підтверджено, оскільки, відповідно до Позиції УВКБ ООН відносно повернення до Іраку від 14.11.2016, утисків з боку влади зазнають араби-суніти та палестинські біженці, яким заявник не є, а територія Багдаду підконтрольна владі. Також з копій паспорту позивача убачається, що у період з 2013 по 2014 рік він три рази отримував у Консульському відділі Посольства України в Республіці Ірак у Багдаді візи типу "Д" та "С".
18. Водночас із матеріалів справи убачається, що заявник не має жодних документів, що підтверджують факт переслідування його та його рідних за ознаками раси, національності, громадянства, релігії, приналежності до певної соціальної групи та через трудову діяльність. Також ані до заявника, ані до його рідних, знайомих не застосовували катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження або покарання. Позивача не переслідували ані державні органи, ані недержавні суб`єкти, його також ніколи не заарештовували, не затримували, він не був засуджений судом.
19. Аналізуючи інформацію щодо країни походження, судами попередніх інстанцій встановлено, що територія, на якій позивач проживав до приїзду в Україну, з 2015 року звільнена від угруповання "Ісламська держава Іраку і Леванту" (далі - ІДІЛ), отже, слід зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливості повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідування за ознаками, визначеними Конвенцією про статус біженців від 28 липня 1951 року.
20. Під час співбесіди заявник також повідомив, що раніше за захистом в Україні він не звертався, оскільки в нього була посвідка на тимчасове проживання, термін дії якої сплив 19.11.2016, а зараз йому потрібні документи, які дають право жити в Україні, і, звернувшись із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, він вирішив би проблему із легальним перебуванням на території України і таким чином, на думку судів попередніх інстанцій, підтвердив необґрунтованість своєї заяви та використання процедури надання притулку в Україні в корисних цілях.
21. Стосовно рішення ДМС України від 27.03.2017 №20-17 щодо відхилення скарги позивача на наказ УДМС України в Чернігівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суди попередніх інстанцій вказали, що таке рішення не має юридичного значення для ОСОБА_1, оскільки не має безпосереднього впливу на його суб`єктивні права та обов`язки, а отже, не порушує права та інтереси останнього.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
22. 04 травня 2018 року до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року.
23. У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неправильної правової оцінки обставин у справі, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
24. Скаржник наголошує, що причиною його виїзду з країни походження і постійного проживання є побоювання за своє життя та здоров`я. Проте судами попередніх інстанцій не проаналізовано і не надано належної оцінки ситуації в Іраку. Однак в Іраку склалася ситуація загальнопоширеного насилля та порушення прав людини.
25. Також скаржник указує на те, що суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку щодо необхідності надання позивачем документів, що підтверджують факт переслідування його та його рідних за ознаками раси, національності, громадянства, релігії, приналежності до певної соціальної групи та через трудову діяльність, оскільки шукач притулку не повинен щось доводити.
26. Так, позивач має обов`язок подачі фактів і доказів, які є у його розпорядженні, а обов`язок доказування покладено на орган міграційної служби, який має спростувати факти надані позивачем.
27. Водночас заявлені позивачем обставини УДМС України у Чернігівській області не спростовані.
28. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 травня 2018 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Білоусу О.В., суддям Бевзенку В.М., Желтобрюх І.Л.
29. Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
30. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 06 червня 2019 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
31. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
32. Відповідачі скористалися своїм правом і надіслали до суду відзиви на касаційну скаргу, у яких, посилаючись на висновки та установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, просили відмовити в задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
33. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
34. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також сформульовано поняття "біженець", під яким розуміють особу, що внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання у результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї унаслідок таких побоювань.
35. Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 01 січня 1951 року..." та слів "...внаслідок таких подій" у статті 1A (2).
36. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
37. Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону №3671-VI, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
38. Статтею 6 Закону №3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
39. Згідно з частиною першою статті 7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.