Постанова
Іменем України
10 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 607/10694/16-ц
провадження № 61-7040св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Фльорків Олександром Володимировичем, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2018 року у складі судді Сливка Л. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів Парандюк Т. С., Дикун С. І., Храпак Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власність та визнання права власності на майно.
Позовна заява мотивована тим, що з 1997 року вона та ОСОБА_3 проживали спільно однією сім`єю, вели спільний побут та господарство. Шлюбу не реєстрували.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
За час спільного проживання вони за спільні кошти збудували садовий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 115,1 кв. м (далі - садовий будинок), та придбали автомобіль "Daewoo Lanos", 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Дане майно є об`єктом спільної сумісної власності та належить кожному із них в рівних частинах. Разом з правом власності на частину садового будинку до ОСОБА_1 перейшло право власності і на відповідну частину земельної ділянки, для індивідуального садівництва, площею 0,060 га в селі Буцнів, Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер 6125280900:01:001:2031 (далі - земельна ділянка), на якій зведений даний будинок.
Відповідач є сином ОСОБА_3, а отже спадкоємцем першої черги.
ОСОБА_2 претендує на майно, котре залишилось після смерті батька, частину з якого позивач вважає своєю.
З урахуванням наведеного, позивачка просила суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 із 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати майно спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частину садового будинку, 1/2 частину земельної ділянки; 1/2 частину транспортного засобу "DaewooLanos".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 половину транспортного засобу "Daewoo Lanos", 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, котрий зареєстрований за ОСОБА_3 .
У задоволенні решти заявлених вимог - відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 551,20 грн судового збору.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на 1/2 частину садового будинку та земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно є особистою власністю покійного ОСОБА_3, оскільки набуто до моменту виникнення сімейних відносин між позивачем та ОСОБА_3 .
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання права власності на 1/2 частину транспортного засобу, суд першої інстанції виходив з того, що рухоме майно було придбане під час проживання однією сім`єю з ОСОБА_3, тому є спільною сумісною власністю.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2018 року залишено без зміни.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
02 квітня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Фльорків О. В. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання садового будинку та земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності та визнанні за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини садового будинку та 1/2 частину земельної ділянки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Змінити розподіл судових витрат. Зупинити дію оскаржуваних рішень.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повним з`ясуванням обставин справи, висновки судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог є незаконними та необґрунтованими, та не відповідають дійсним обставинам справи.
Судом не було враховано та оцінено докази, надані позивачем, а саме - свідоцтво про право власності на садовий будинок від 29 жовтня 2015 року № 46566329 та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджують факт створення та набуття права власності спірного майна ОСОБА_3 за час спільного проживання із позивачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Враховуючи наведене, дане майно є набутим за час спільного проживання із ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому належить подружжю на праві спільної сумісної власності та підлягає поділу.
Також зазначила, що з 2004 рік по 2015 року у садовому будинку були проведенні будівельні роботи, зокрема, проведено електропостачання та газопостачання, встановлено систему опалення, облаштовано вхід до будинку, встановлено сходові клітки, встановлено вікна та перекриття будинку, виконано ремонтні, малярні, облицювальні роботи усередині будинку, здійснено ландшафтне облаштування прибудинкової території та ін.
Виходячи з зазначеного, висновки суду, за якими садовий будинок збудовано у 1988-1989 роках та будівництво якого було завершено до моменту виникнення сімейних відносин між ОСОБА_3 та позивачкою, і остання не брала і не могла брати участі у його створенні, не відповідають дійсним обставинам справи.
У зв`язку з набуттям позивачем на праві спільної сумісної власності разом із ОСОБА_3 права власності на садовий будинок, до позивача перейшло право власності на земельну ділянку, на котрій розташований належний подружжю садовий будинок, в обсязі, що відповідає частці позивача у праві спільної сумісної власності на садовий будинок, та котра є рівною із часткою ОСОБА_3, та на умовах, що встановлені для землевласника ОСОБА_3 .
Також, судом першої інстанції при винесені рішення було порушено порядок розподілу судових витрат, оскільки при поданні позовної заяви було заявлено вимоги як майнового так і не майнового характеру. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд задовольнив одну вимогу немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру. Сума судового збору повинна у такому разі бути розрахована пропорційно до задоволення позовних вимог.
Доводи інших учасників справи
26 квітня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, та залишити без змін оскаржувані рішення.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
Клопотання ОСОБА_1, подане адвокатом Фльорків О. В., про зупинення дії рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2018 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2019 року, задоволено. Зупинено дію оскаржуваних рішень до закінчення касаційного провадження у справі.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, подану адвокатом Фльорків О. В., на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 Цивільно-процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.