ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2020 року
м. Київ
справа № 674/95/17
провадження № 61-34901св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - комунальна установа Дунаєвецької районної ради Хмельницької області "Дунаєвецька центральна районна лікарня",
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу комунальної установи Дунаєвецької районної ради Хмельницької області "Дунаєвецька центральна районна лікарня" на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 26 липня 2017 року в складі судді Польової В. Є. та на ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2017 року в складі колегії суддів Ярмолюка О. І., Пастощука М. М., Спірідонової Т. В.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до КУ Дунаєвецької районної ради "Дунаєвецька центральна районна лікарня" (далі - Лікарня) та з уточненням позовних вимог просила стягнути з відповідача на свою користь:
- 14 439,46 грн грошової компенсації за 238 днів невикористаної відпустки за 1961-1969, 1976-1977, 1984, 1992, 1996 роки;
- 1 993,08 грн недоплаченої грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за вересень 2012 року;
- 53,30 грн безпідставно утриманого єдиного соціального внеску з вихідної допомоги при звільненні;
- 28 941,6 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 березня 2011 року до 26 вересня 2012 року;
- 12 276 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 листопада 2016 року до 04 липня 2017 року.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 26 липня 2017 року позов задоволено частково, стягнуто з КУ Дунаєвецької районної ради "Дунаєвецька центральна районна лікарня" на користь ОСОБА_1 :
- 12 437,35 грн компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки;
- 1 993,08 грн недоплачених коштів по компенсації невикористаних 204 календарних днів щорічної основної відпустки;
- 53,3 грн заборгованості по утриманні єдиного соціального внеску з компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні;
- 41 217,6 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що в день звільнення позивача з посади роботодавець не виплатив їй грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки за 1961-1969, 1976-1977, 1984, 1992, 1996 роки, неправильно обчислив грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки за 1990, 1998-2004, 2010-2011 роки, а також безпідставно утримав із нарахованої вихідної допомоги єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, внаслідок чого з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню вказана заборгованість і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2017 року апеляційну скаргу КУ Дунаєвецької районної ради "Дунаєвецька центральна районна лікарня" залишено без задоволення, рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 26 липня 2017 року - без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних доказів дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для забезпечення позову в даній справі та для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У листопаді КУ Дунаєвецької районної ради Хмельницької області "Дунаєвецька центральна районна лікарня" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказані судові рішення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" дана справа передана до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2018 року в задоволенні клопотання КУ Дунаєвецької районної ради Хмельницької області "Дунаєвецька центральна районна лікарня" про зупинення виконавчого провадження відмовлено.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідач зазначає, що Лікарня не є належним відповідачем у справі, оскільки трудовий договір із позивачем не укладала.
Заперечення на касаційну скаргу
У січні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на дану касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 18 жовтня 1961 року ОСОБА_1 працювала на посаді санітарного фельдшера Тиннянської дільничної лікарні.
Рішенням Тиннянської сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області від 14 грудня 2010 року № 4 Тиннянську лікарську амбулаторію передано з комунальної власності територіальної громади села в спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Дунаєвецького району.
17 грудня 2010 року Дунаєвецька районна рада Хмельницької області прийняла рішення № 24-1/2010 "Про реорганізацію мережі лікувально-профілактичних закладів охорони здоров`я Дунаєвецького району". Цим рішенням з 01 січня 2011 року Тиннянську дільничну лікарню реорганізовано у фельдшерсько-акушерський пункт, такі пункти визнано структурними підрозділами лікарських амбулаторій (амбулаторій загальної практики - сімейної медицини), дільничних лікарень та безпосередньо Лікарні, лікарські амбулаторії та дільничні лікарні підпорядковано Лікарні.
Дунаєвецька районна рада Хмельницької області своїм рішенням від 06 січня 2011 року № 14-2/2011 прийняла в спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Дунаєвецького району лікувально-профілактичні заклади, в тому числі Тиннянську лікарську амбулаторію, та передала майно лікувально-профілактичних закладів в оперативне управління Лікарні.
Наказом Лікарні від 06 січня 2011 року № 6-н з 01 січня 2011 року вищевказані лікувально-профілактичні заклади прийняті в оперативне управління Лікарні.
07 березня 2011 року наказом Лікарні № 35-к ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України в зв`язку зі скороченням штату працівників із виплатою їй вихідної допомоги при звільненні в сумі 1 450,8 грн.
Лікарня нарахувала ОСОБА_1 1 450,8 грн вихідної допомоги, на яку було нараховано й утримано 53,3 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Лікарня нарахувала позивачеві 10 383,6 грн грошової компенсації за 204 дні невикористаної відпустки за 1990, 1998-2004, 2010-2011 роки з відрахуванням 1 501,47 грн податку на доходи фізичних осіб та 373,81 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
25 вересня 2012 року Лікарня перерахувала на картковий рахунок позивача 8 508,32 грн.
27 червня 2017 року роботодавець повернув ОСОБА_1 373,81 грн утриманого з грошової компенсації за невикористану відпустку єдиного соціального внеску.
Лікарня не нарахувала та не виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за 205 днів невикористаної відпустки за 1961-1969, 1976-1977, 1984, 1992, 1996 роки, що не заперечується сторонами.
У день звільнення ОСОБА_1 перебувала на роботі та одержала належно оформлену трудову книжку. При цьому розрахунок з нею не був проведений у повному обсязі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.