ПОСТАНОВА
Іменем України
07 лютого 2020 року
м. Київ
справа №803/150/17
касаційне провадження №К/9901/29548/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15.03.2017 (суддя Плахтій Н.Б.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 (головуючий суддя - Каралюс В.М., судді: Затолочний В.С., Матковська З.М.) у справі № 803/150/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимоги і рішення,
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимоги від 24.01.2017 № Ф-0000271300 про сплату боргу (недоїмки) та рішення від 24.01.2017 № 0000301300 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Волинський окружний адміністративний суд постановою від 15.03.2017 адміністративний позов задовольнив повністю.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25.05.2017 залишив постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15.03.2017 без змін.
Головне управління ДФС у Волинській області звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15.03.2017, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: частин першої, другої статті 6, пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
При цьому наголошує на необхідності визначення позивачем в 2014 році суми чистого доходу в розмірі кожного місяця року, а також зазначає, що базою нарахування єдиного внеску є не сума чистого річного доходу, як помилково вважають суди, а сума чистого доходу в щомісячному розмірі.
Крім того, вказує на ненарахування підприємцем в січні, квітні, жовтні, листопаді, грудні 2015 року єдиного соціального внеску з розміру мінімального страхового внеску.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 23.12.2016 № 741/13-2088416414.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог частин першої, другої статті 6, пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження єдиного соціального внеску за 2014 рік на 49937,76 грн. та за 2015 рік на 2279,81 грн.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.01.2017 № Ф-0000271300, за якою зобов`язано підприємця сплатити суму недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 51462,48 грн., а також рішення від 24.01.2017 № 0000301300, згідно з яким до нього застосовано штрафні санкції за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 5146,25 грн.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній до 01.01.2015) платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній до 01.01.2015) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Частиною одинадцятою статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Водночас відповідно до частин другої, третьої, восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року.
Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік позивачем задекларовано суму чистого оподатковуваного доходу в розмірі 16900,00 грн. Зазначену суму чистого оподатковуваного доходу за 2014 рік Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 розділив на 12 місяців у поданій звітності про суми нарахованого єдиного внеску, визначивши базу нарахування з єдиного внеску за січень - листопад 2014 року по 1400,00 грн., за грудень 2014 року - 1500,00 грн., з якої обчислено і сплачено єдиний внесок за вказаний період у сумі 5864,30 грн.
В свою чергу, відповідач, обґрунтовуючи свою правову позицію, зазначав, що підприємцем у 2014 році невірно визначено базу нарахування єдиного внеску шляхом ділення річного доходу на дванадцять місяців, оскільки така база повинна була визначатись виходячи з розміру доходу, отриманого щомісяця відповідно до даних Книги обліку доходів і витрат.
Однак, згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній до 01.01.2015) для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.