ПОСТАНОВА
Іменем України
04 лютого 2020 року
Київ
справа №813/2292/17
адміністративне провадження №К/9901/39352/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.08.2017 (суддя Брильовський Р.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 (головуючий суддя Нос С.П., судді: Кухтей Р.В., Яворський І.О.) у справі №813/2292/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марселл" до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "Марселл" звернулось до адміністративного суду з позовом до ГУ ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.06.2017 №0008741402 .
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03.08.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ГУ ДФС у Львівській області звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.08.2017, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.12.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.08.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 у справі №813/2292/17.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №813/2292/17 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 03.02.2020 прийнято матеріали справи до провадження та призначено попередній розгляд справи на 04.02.2020.
У касаційній скарзі в обґрунтування своїх вимог відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами, посилаючись на наявну податкову інформацію, зазначає, що представлені до перевірки документи на реалізацію товару є юридично дефектними. У касаційній скарзі відповідач дублює висновки акту перевірки, доводи касаційної скарги є тотожними з аргументами заперечення на позов та апеляційної скарги.
Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у Львівській області проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Марселл" (ЄДРПОУ 40626381) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 04.07.2016 по 31.12.2016.
За результати перевірки складено акт від 22.05.2017 №614/13-01-14-01/40626381, яким встановлено, що ТОВ "Марселл" в перевіряємому періоді здійснювало фінансово- господарські взаємовідносини з ПП "Клайв".
У ході перевірки проведено аналіз інформації за допомогою баз даних ДФС, встановлено негативну інформацію та відносно ПП "Клайв" зроблено висновок про:
реалізацію товарів та послуг за номенклатурою, відмінною від номенклатури документально оформленого попереднього придбання, відповідно до податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН;
відсутність можливості виконання операцій з постачання товарів та послуг наявним трудовим ресурсом;
відсутність будь-якої інформації про зберігання товарів (наявність власних або орендованих складських приміщень, угоди зберігання ТМЦ, відомості про місцезнаходження складів, їх площа, власник складських приміщень/орендодавця);
відсутність інформації про транспортування (наявність власних або орендованих транспортних засобів, посередників у транспортуванні);
відсутність інформації про власні або орендовані фонди, що необхідне для здійснення фінансово- господарської діяльності підприємства.
В акті перевірки зроблено висновок, що ТОВ "Марселл" в порушення вимог:
пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України - занижено податок на додану вартість на загальну суму 810000,00грн.;
пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України - завищено податкове зобов`язання з податку на додану вартість за період з 04.07.2016 по 31.12.2016 по виписаних податкових накладних на адресу ПП "Клайв".
За результатами проведеної перевірки ГУ ДФС у Львівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.06.2017 №0008741402, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 810000грн., визначено суму грошового зобов`язання за штрафними санкціями - 202500грн.
Не погодившись прийнятим рішенням, ТОВ "Марселл" звернулося до суду про його скасування.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення. Суди посилались на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, контролюючим органом не доведено, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.