ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 905/2550/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії "International Transit S.A.L. "Offshore"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 (колегія суддів Тихий П.В. головуючий, Гетьман Р.А., Сіверін В.І.) та на рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2019 (суддя Чернова О.В.)
за позовом Компанії "International Transit S.A.L. "Offshore"
до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат", та Приватного акціонерного товариства "Донецьккокс"
про визнання недійсним договору
за участю:
позивача: Шенк О.Ю. (адвокат)
відповідача-1: Команов В.В. (адвокат)
відповідача-2: Омельченко О.О. (адвокат)
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Компанія "International Transit S.A.L. "Offshore" (далі-позивач) звернулася у суд з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (далі-відповідач-1) та Приватного акціонерного товариства "Донецьккокс" (далі-відповідач-2), у якому просила визнати недійсним з моменту укладення договір доручення від 03.08.2017, який укладено між відповідачами.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір є фіктивним, оскільки він укладений з метою уникнення відповідачем-1 виконати рішення арбітражного суду, тобто він вчинений без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ним.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 22.04.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2019, в позові відмовлено.
2.2. Свої висновки суди мотивували тим, що позивач не довів тих обставин, з якими він пов`язував недійсність оспорюваного правочину, оскільки невиконання сторонами правочину не означає, що він укладений фіктивно. При цьому суди вказали на те, що спірний правочин не порушує жодних прав позивача і задоволення позову не призведе до відновлення порушеного права.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Позивач вказує, що спірний договір має ознаки фіктивного договору, оскільки він був укладений відповідачами з метою недопущення задоволення вимог позивача за арбітражним рішенням суду, у тому числі шляхом звернення стягнення на майно відповідача-1. Позивач зазначає, що спірний правочин порушує його права та інтереси, оскільки він не був спрямований на його фактичне виконання. Позивач посилається на постанови Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/4088/17, від 08.08.2018 у справі № 904/10083/15, від 25.04.2018 у справі № 921/757/16-г/7, від 30.01.2019 у справі № 902/576/17, від 29.01.2019 у справі № 917/108/18, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень.
4. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
4.1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи, викладені у касаційній скарзі, їх не спростовують.
4.2. У письмових поясненнях на відзив відповідач-1, позивач зазначає, що відзив не спростовує доводів заявника касаційної скарги та не свідчить, що оскаржувані судові рішення прийнятті з дотриманням вимог законодавства.
5. Мотивувальна частина
5.1. Відмовляючи у задоволенні позову суди встановили, що 17.09.2014 між позивачем та відповідачем-1 був укладений договір поставки № DMKD/IT-01D (далі-договір поставки), відповідно до умов якого відповідач-1 зобов`язався поставити позивачу сталеву продукцію, а позивач прийняти її та оплатити.
5.2. Пунктом 9.2 договору поставки визначено, що будь-які спірні питання, що виникають з даного договору вирішуються згідно з Арбітражним регламентом Арбітражного Інституту Торгово-промислової палати Стокгольма.
5.3. Позивач на виконання умов договору перерахував відповідачу-1 авансовий платіж у розмірі 37 991 289,43 доларів США, але листом №01/465 від 17.05.2017 відповідач-1 повідомив позивача про затримку виконання зобов`язань за договором поставки через настання надзвичайних обставин.
5.4. У зв`язку з невиконанням відповідачем-1 зобов`язань за договором поставки, позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою повернути сплачений авансовий платіж, а також сплатити штраф у відповідному розмірі протягом п`яти днів після дати цього повідомлення.
5.5. 03.08.2017 між відповідачем-1 (довіритель) та відповідачем-2 (повірений) укладено договір доручення (далі-договір доручення), згідно з умовами якого повірений зобов`язаний до 01.09.2017 вчинити від імені та за рахунок довірителя всі необхідні дії для виконання зобов`язань останнього перед позивачем за вказаним договором поставки. На цей договір поширюються правове регулювання комерційного представництва, передбачене ст.243 Цивільного кодексу України.
5.6. При цьому встановлено, що рішенням Господарського суду Донецької області від 10.11.2017 у справі № 905/2247/17, первісний позов задоволено частково, стягнуто з відповідача-2 на користь відповідача-1 штраф у сумі 10 000,00 грн., в частині позовних вимог про зобов`язання виконати умови договору доручення - відмовлено, зустрічний позов задоволено, визнано недійсним з моменту укладення договір поставки.
5.7. 19.09.2018 Арбітражним Інститутом Торгово-промислової палати Стокгольма винесено остаточне рішення у справі № V 2017/176 за позовом Компанії "Інтернешнл Транзит C.A.JI. (Офшор)" (International Transit S.A.L. (Offshore) до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат", Корпорації "Індустріальна спілка Донбасу" про стягнення грошових коштів, у зв`язку із невиконанням договору поставки та договору поруки від 17.09.2014, яким визнано ПАТ "ДМК" та Корпорацію "Індустріальна спілка Донбасу" солідарними боржниками, яким стягнуто з них на користь International Transit S.A.L. (Offshore) спірну суми та відповідні нарахування грошових коштів.
5.8. Посилаючись на укладання відповідачами договору доручення без мети його реального виконання згідно умов останнього з умислом на створення правової підстави для оскарження договору поставки в судах, з метою уникнення виконання відповідного рішення арбітражу, позивач наполягає на визнані договору доручення недійним з підстав його фіктивності.
5.9. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Статтею 203 наведеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
5.10. З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.