Постанова
Іменем України
30 січня 2020 року
м. Київ
справа № 569/1478/18
провадження № 61-20015св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, Відділ опіки та піклування служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргоюОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 липня 2019 року у складі судді Гордійчук І. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , треті особи: Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, Відділ опіки та піклування служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що він є власником домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0981 га розташованою за тією ж адресою, що й будинок, на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 20 серпня 2013 року. Вказував, що в цьому будинку зареєстрована ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка з ним не проживає, не є членом його сім`ї, а є донькою попереднього власника будинку - ОСОБА_3 Факт реєстрації відповідача у спірному будинку створює йому перешкоди у володінні та користуванні спірним нерухомим майном, тому його порушене право підлягає захисту шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
У зв`язку з викладеним позивач просив усунути перешкоди в здійсненні ним права власності на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування вказаним жилим приміщенням.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня
2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням - будинком за адресою АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо судових витрат у справі.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідач у справі не є співвласником спірного житлового приміщення, не є членом сім`ї нового власника та фактично у спірному будинку не проживає. Факт її реєстрації у цьому будинку створює позивачу безумовні перешкоди у володінні та користуванні своїм майном, тому його право власності підлягає захисту шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Також судами було зазначено, щоінтереси ОСОБА_2 не порушено, оскільки вона має у власності інше нерухоме майно, а саме квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_2, що підтверджено інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 червня 2018 року № 127380254.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та необґрунтованими, оскільки суди належним чином не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Вказує, що суди вирішуючи спірні правовідносини вийшли за межі позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки оскаржувані судові рішення не містять в собі висновків щодо заявленого позивачем способу захисту його порушених прав передбачених статтями 71, 72 ЖК Української РСР. У зв`язку з цим вона вважає, що оскаржувані судові рішення є свавільними та такими, що не ґрунтуються на засадах верховенства права, виходять за межі позовних вимог та порушують її право на справедливий суд. Також зазначала про те, що суди обох інстанцій необґрунтовано застосували до спірних правовідносин й положення статей 405, 406 ЦК України, оскільки вона не є членом сім`ї позивача, а тому вони не можуть бути застосовані судами в цьому випадку. Вказує, що сервітут може бути припинений за рішенням суду лише на вимогу власника майна, однак позивач у справі не заявляв таку вимогу, як припинення її сервітуту, тому суди не мали права навіть застосовувати положення статті 406 ЦК України. Вказує, що її сервітут на спірне нерухоме майно виник ще до того, як позивач став власником нерухомого майна, тому такий сервітут зберігає свою чинність навіть у разі переходу права власності на житловий будинок до інших осіб. Звертає увагу суду також на те, що суди обох інстанцій не надали жодної правової оцінки її доводам і запереченням, зокрема положенням статті 403 ЦК України. Також вказує, що суди обох інстанцій вирішуючи спірні правовідносини у справі виходили виключно із положень статті 41 Конституції України, частини першої статті 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), статей 16, 316, 317, 319, 321, 386, 391 ЦК України, якими врегульовано підстави, порядок та способи захисту права власності позивача, залишивши при цьому поза увагою положення статті 47 Конституції України, статті
8 Конвенції, статей 15, 16, 311, 403, 405 ЦК України, статей 9 71, 72, 109 ЖК Української РСР, якими захищається її право на житло. Також судами обох інстанцій не було застосовано до спірних правовідносин положення частини сьомої статті 319 ЦК України, яка говорить, що діяльність власника може бути обмежена або припинена, або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Також посилається на те, що судами обох інстанцій не було застосовано до спірних правовідносин правового висновку викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), у якій вказано, що виселяти особу з житлового приміщення, яке було придбано на прилюдних торгах не можливо без надання їй іншого жилого приміщення.
Доводи інших учасників справи
У відзиві ОСОБА_1, поданому представником ОСОБА_4, на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, лише зводяться до незгоди відповідача з ухваленими судовими рішеннями. Зокрема звертає увагу суду на той факт, що відповідач у спірному житловому будинку була зареєстрованою в день проведення прилюдних торгів, на яких він цю квартиру придбав. Також вказує, що вона в цьому будинку ніколи не проживала та не проживає, а лише порушує його право власності. У зв`язку з цим просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
У запереченнях ОСОБА_2 на відзив ОСОБА_1, поданий представником ОСОБА_4, на її касаційну скаргу вказано, що відзив на її касаційну скаргу є таким, що не заслуговує на увагу, оскільки він є необґрунтованим та спростовує незаконність оскаржуваних нею судових рішень. Наголошує на тому, що суди обох інстанцій незаконно позбавили її житлового приміщення. Зокрема на її думку, позивач повинен був би звернутися до суду з позовом про її виселення з наданням їй іншого житлового приміщення, однак суд на ці її доводи уваги не звернули. Також вказує, що суди обох інстанцій захищаючи право власності позивача на спірний житловий будинок, залишили поза увагою ту обставину, що таким чином вони порушили її право на житло, яке також захищено як Конституцією України так і чинним законодавством.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від
02 липня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня
2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року поновлено строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Рівненського міського суду Рівненської області.
Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 липня 2019 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року.
У грудні 2019 року справу № 569/1478/18 передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 є власником домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки, площею 0,0981 га, кадастровий №5610100000:01:066:0066, яка розташована за тією ж адресою та надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що підтверджується свідоцтвом про придбання майна з прилюдних торгів від 20 серпня 2013 року, витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 серпня 2013 року № 8239337, витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 серпня 2013 року
№ 814139 (а. с. 8-15).
З інформації, яка міститься в протоколі від 26 березня 2013 року № 018-0149/12 "Проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, яке належить ОСОБА_3 ." судами було встановлено, що 26 березня 2013 року об 11:00 годині були проведені прилюдні торги з реалізації домоволодіння (одноповерховий житловий будинок з мансардою та підвалом, загальною площею 215,6 кв. м) та земельної ділянки площею 981 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 176).
У свідоцтві про придбання майна з прилюдних торгів вказано, що майно, яке придбане ОСОБА_1 за 400 000,00 грн, раніше належало
ОСОБА_3 , а саме: спірне домоволодіння належало їй на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 червня 2008 року (справа
№ 2-6595/2008р.), а земельна ділянка - на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЕ №246455, виданого 27 липня 2007 року Рівненським міським управлінням земельних ресурсів (а. с. 8).
Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 15 лютого 2018 року № 70112, виданої Управлінням забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, судами було встановлено, що у будинку АДРЕСА_1 зареєстрована
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 17, 39).
Також судами обох інстанцій з інформації, яка міститься в постанові Рівненського міського суду Рівненської області від 10 серпня 2017 року у справі № 569/7310/17, було встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з
26 березня 2013 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 6-7).
Відповідач ОСОБА_2 не є членом сім`ї позивача, а є дочкою попереднього власника будинку - ОСОБА_3 та у будинку за адресою: АДРЕСА_1 вона не проживає.
З акта обстеження умов проживання, затвердженого начальником Служби у справах дітей Виконавчого комітету Рівненської міської ради 11 червня 2018 року
ОСОБА_5 , членами комісії під час обстеження умов проживання у будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, було встановлено, що вказаний будинок перебуває на стадії будівництва, газ, водопостачання, каналізація та електроенергія до нього не підведені, умови для проживання в будинку відсутні, сама неповнолітня ОСОБА_2 у цьому будинку не проживає (а. с. 116).
Також судами було встановлено, що з інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 червня 2018 року № 127380254, на підставі спадкового договору від 22 березня 2016 року № 222, ОСОБА_2 має у власності квартиру, загальною площею 43,3 кв. м, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_2 (а. с. 113).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.