Постанова
Іменем України
30 січня 2020 року
м. Київ
справа № 509/4966/17
провадження № 61-39216св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Овідіопольський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 лютого 2018 року у складі судді Кириченка П. Л. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Овідіопольський РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області) про зняття арешту з майна, посилаючись на те, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна міститься запис про арешт його майна, який накладено на підставі постанови державного виконавця від 11 липня 2016 року в межах виконавчого провадження № 50668235. 31 серпня 2016 року виконавче провадження завершено на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 606-ХІV) (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними). Згідно з даними автоматизованої системи виконавчих проваджень Міністерства юстиції України та єдиного реєстру боржників він не є боржником в будь-якому виконавчому провадженні, ніяких записів щодо нього немає.Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив зняти арешт з його рухомого майна, який накладено на підставі постанови державного виконавця від 11 липня 2016 року в межах виконавчого провадження № 50668235.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач звернувся до суду з позовом до неналежного відповідача, тому позов є необґрунтований та задоволенню не підлягає.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 лютого 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Арешт на майно позивача було накладено при виконанні рішення суду за заявою стягувача Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" (далі - ПАТ "Марфін Банк") та в його інтересах, тому позов заявлено до неналежного відповідача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2018 року і задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не зазначили норми права, які вони застосували при вирішенні спору, та мотиви їх застосування, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Відмовляючи в задоволенні позову, суди безпідставно послалися на те, що ПАТ "Марфін Банк" було стягувачем у виконавчому провадженні та дійшли помилкових висновків, що Овідіопольський РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області є неналежним відповідачем у справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Овідіопольського районного суду Одеської області.
20 серпня 2018 року справа № 509/4966/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що на підставі заяви стягувача та виконавчого листа № 2-938/11, виданого 25 червня 2011 року Овідіопольським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Марфін Банк" суми боргу в розмірі 211 334,09 доларів США та 90 776,10 грн було відкрито виконавче провадження № 50668235.
Постановою державного виконавця Овідіопольського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області Іскри С. І. від 11 липня 2016 року у виконавчому провадженні № 50668235 було накладено арешт на все рухоме майно боржника ОСОБА_1
В подальшому виконавче провадження № 50668235 було завершене на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-ХІV (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.
Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частинами першою-четвертою статті 57 Закону № 606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна. Проведення опису майна боржника здійснюється не пізніше ніж протягом місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з пунктом 2 частини першої, частиною п`ятою статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.