ПОСТАНОВА
Іменем України
06 лютого 2020 року
Київ
справа №520/10705/18
адміністративне провадження №К/9901/14263/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Кашпур О.В.,
суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в касаційній інстанції справу №520/10705/18
за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_1 до Київського районного відділу Державної міграційної служби України у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суд від 11 січня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року (постановлену у складі головуючого судді: Бенедик А.П., Донець Л.О., Гуцала М.І.)
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною відмову відповідачів в оформленні та видачі неповнолітній ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області в особі Київського районного відділу Державної міграційної служби України у м. Харкові оформити та видати неповнолітній ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, відповідно до Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2. Рішенням Харківського окружного адміністративного суд від 11 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили про те, що 25 жовтня 2018 року позивач в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 звернулась до відповідача-1 із заявою про видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки та надання відповіді згідно з положеннями Закону України "Про звернення громадян". На зазначену заяву відповідачем-1 надано відповідь від 30 жовтня 2018 року №6313-320/6313-18 про те, що паспорт громадянина України оформлюється у вигляді ID-картки, а також порядок, спосіб оформлення та перелік необхідних для такого оформлення і виготовлення паспорта громадянина України документів. При цьому суди посилались на вимоги Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, та Постанову Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують її особу чи спеціальний статус", якими передбачено особисте звернення неповнолітнього громадянина із заявою встановленої форми та із визначеними переліком необхідними документами з метою оформлення паспорта громадянина України і батьки в даному випадку не мають права щодо представлення інтересів неповнолітньої особи.
4. При цьому суди наголошували на тій обставині, що посилання позивача на те, що спірні правовідносини в цій справі є типовими, отже, для їх вирішення застосуванню не підлягають висновки Великої Палали Верховного Суду від 19 вересня 2018 року №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), оскільки заявником не дотримано процедуру звернення щодо отримання паспорту і не надано необхідних для цього документів, а сама по собі незгода позивача із змістом наданої суб`єктом владних повноважень відповіді не спростовує факту розгляду звернень позивача у встановленому законом порядку і не свідчить про протиправність дій відповідача.
5. Отже, враховуючи те, що неповнолітня ОСОБА_1 до моменту звернення до суду із позовом до Київського районного відділу Державної міграційної служби України у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із відповідною заявою-анкетою та належними документами особисто не зверталась, правові підстави для видачі паспорта книжечки у відповідача відсутні, оскільки Законом України "Про звернення громадян", на підставі норм якого позивач звернулась до відповідача із заявою, не передбачено порядку оформлення паспорта у формі книжечки, отже, лист відповідача від 31 жовтня 2018 року не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а є лише формою надання відповіді у відповідності до вимог Закону України "Про звернення громадян".
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Не погоджуючись із рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу.
7. Позивач у касаційній скарзі просить скасувати зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
8. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належну оцінку тому факту, що позивач та неповнолітня дитина неодноразово звертались до суб`єкта владних повноважень із заявами про видачу паспорта громадянина України (вперше) у формі книжечки на підставі Положення про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, яке є чинним та не скасованим, у той час, як Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 №302, на час звернення заявника втратив чинність, отже, подана позивачем та неповнолітньою особою заява із визначеними документами відповідає наведеним вимогам форми заяви-анкети та підлягає розгляду суб`єктом владних повноважень з подальшим вирішенням питання про видачу паспорта громадянина України (вперше) у формі книжечки.
9. На думку скаржника, спірні адміністративні правовідносини у цій справі є аналогічними, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), натомість, відмова відповідача у оформленні та видачі паспорта громадянина України її доньці у формі паспортної книжечки не містить обґрунтованих та законних підстав, відтак, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
IV. Позиція інших учасників справи
10. Відповідач скористався своїм процесуальним правом та подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
11. У поданій відповіді на відзив скаржник наполягала на тому, що нею дотримано вимоги порядку звернення із заявою щодо отримання паспорта громадянина України (вперше) у вигляді книжечки і додано перелік відповідних документів, таким чином, відмова суб`єкта владних повноважень у видачі останнього є необґрунтованою.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
12. Ухвалою Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суд від 11 січня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року.
13. За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано 28 серпня 2019 року для розгляду колегії суддів у складі: Кашпур О.В. (головуючий суддя), Радишевська О.Р., Уханенко С.А на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Н.Богданюк від 24 червня 2019 року № 823/0/78-19.
14. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 20 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_1 прийнято до провадження.
15. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 05 лютого 2020 року дану справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 07 лютого 2020 року.
VI. Стислий виклад обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
16. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 25.10.2018 ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_1 та неповнолітня ОСОБА_1 звернулись до Київського районного відділу у місті Харкові ГУ ДМС України в Харківській області із заявою щодо видачі неповнолітній дитині ОСОБА_1 паспорта громадянина України виключно у вигляді паспорта книжечки, обґрунтованою тим, що є православними християнами за віросповіданням, відмовляються від обробки персональних даних і отримання паспорта у формі пластикової картки типу ID.
17. Також позивач і її неповнолітня донька у вказаній заяві посилались на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), як на підставу для задоволення заяви і оформлення та видачі паспорту у формі книжечки.
18. За результатами розгляду заяви Державною міграційною службою України надано відповідь від 31.10.2018 №Г-14603-18/4.2.3/5058-18 про те, що положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" затверджені, зокрема, зразок бланка, його технічний опис, порядок подання заяв, організація його видачі, дії працівників під час прийому заяв, оформлення та видачі паспорта. Також, враховуючи системний аналіз норм чинного законодавства, видача документа, що посвідчує особу, неможлива без обробки персональних даних особи, а переконання заявників про належність до окремої соціальної релігійної групи не може бути законною підставою для увільнення їх від обов`язків перед державою або відмови від дотримання законів, отже, законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ІІІ "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження" відсутні. При цьому суб`єкт владних повноважень наголошував на тому, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) не може бути підставою для видачі паспорта, адже вказане судове рішення є актом індивідуальної дії та стосується прав і інтересів визначеної в рішенні особи.
19. Зазначені обставини послугували підставою для звернення ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_1 до суду із позовом за захистом порушених прав.
VIІ. Джерела права й акти їхнього застосування
20. Конституція України від 28 червня 1996 року (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 32 не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до частин першої, другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
За змістом частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
20. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року №987-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон).
Відповідно до статті 3 Закону №987-XII кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Згідно з частинами другою, десятою статті 5 Закону №987-XII церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
21. Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року №5492-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №5492-VI).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації ЄДДР оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI ЄДДР - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування ЄДДР об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, ЄДДР, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
ЄДДР ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. ЄДДР у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно з частинами другою, третьою статті 4 Закону №5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до ЄДДР здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".
У разі якщо інформація про особу вноситься до ЄДДР вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в ЄДДР є незмінним.
За частиною першою статті 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів ЄДДР (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI).
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, містять безконтактний електронний носій.