Постанова
Іменем України
30 січня 2020 року
м. Київ
справа № 490/12470/14-к
провадження № 51-9427 км 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Могуренка М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу зі змінами та доповненнями засудженого ОСОБА_1 та касаційну скаргу захисника засудженого - адвоката Красилюка В.А. на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2015 року та вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 16 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014150020003960, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Мелітополя Запорізької області, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні злочинів, передбачених п. 7 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 7 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 186; ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115; ст. 348 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2015 року ОСОБА_1 засуджено: за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років; за ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років; за ч. 1 ст. 186 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ст. 348 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим визначено остаточне покарання ОСОБА_1 у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Вироком суду вирішено питання щодо процесуальних витрат та розглянуто цивільні позови.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 22:40, перебуваючи в стані алкогольного спʼяніння, на зупинці громадського транспорту "вул. Радянська", що на проспекті Леніна у м. Миколаєві, тобто у громадському місці, з мотивів явної неповаги до суспільства, зневажливого ставлення до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки та моральності, з особливою зухвалістю, переслідуючи умисел на позбавлення життя інших осіб, дістав із кишені ніж, яким безпідставно завдав ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які не чинили опору внаслідок несподіваного посягання на їх життя, не менше пʼяти ударів кожному в життєво важливі органи.
Від заподіяних тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 помер на місці події. ОСОБА_3 завдано тяжких тілесних ушкоджень, при цьому ОСОБА_1, вважаючи, що виконав всі дії, необхідні для доведення умислу до кінця, з місця вчинення злочину пішов, однак злочин стосовно потерпілої ОСОБА_3 не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, у звʼязку із своєчасним наданням необхідної медичної допомоги останній.
Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 22:45 ОСОБА_1, після вчинення вищевказаних дій, відійшов від потерпілих та попрямував у сторону вул. Московської у м. Миколаєві. У цей час не встановлена слідством особа підняла із землі жіночу сумку, яка випала з рук потерпілої ОСОБА_3 в ході нападу на неї, та з метою затримати злочинця кинула сумку в спину ОСОБА_1 Побачивши жіночу сумку, яка упала на землю біля нього, ОСОБА_1 підняв її та побіг, тим самим відкрито викрав майно потерпілої ОСОБА_3, чим заподіяв їй матеріальної шкоди на загальну суму 723 грн 95 коп.
Крім того, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 близько 22:50, намагаючись втекти з місця вчинення злочину, усвідомлюючи, що на службовому автомобілі його переслідують працівники міліції, а також за ним біжить працівник міліції у форменому одязі, які голосно викрикували "Стояти! Міліція!", з метою уникнути затримання, розуміючи наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, різко зупинився напроти будинку № 34 на вул. Московській у м. Миколаєві, розвернувся обличчям до співробітника міліції ОСОБА_4, який у цей час наблизився до ОСОБА_1 впритул, та завдав йому із значною силою одного цілеспрямованого удару ножем у грудну клітку. Однак ОСОБА_1 свій злочинний намір не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки лезо ножа потрапило до металевої пластини бронежилета, що був одягнутий на ОСОБА_4, у звʼязку з чим останньому не заподіяно шкоди.
Вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 18 травня 2015 року вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2015 року щодо ОСОБА_1 в частині кваліфікації його дій за епізодом замаху на вбивство потерпілого ОСОБА_4 скасовано.
Постановлено свій вирок, яким визнано винуватим ОСОБА_1 за ст. 348 КК України та за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України. Призначено покарання за ст. 348 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років, за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України - у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Змінено вирок у частині призначеного покарання за ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України, помʼякшено покарання до 10 років позбавлення волі.
Поставлено вважати засудженим ОСОБА_1 за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, за ч. 1 ст. 186 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року касаційну скаргу прокурора задоволено, касаційну скаргу засудженого задоволено частково. Вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 18 травня 2015 року скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 16 липня 2018 року апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задоволено.
Скасовано вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2015 року в частині виключення як зайвої кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України та в частині призначення покарання за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України.
Ухвалено новий вирок, яким засуджено ОСОБА_1: за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років; за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України - до покарання у виді довічного позбавлення волі; за ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України - до покарання у виді 14 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 186 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ст. 348 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим визначено остаточне покарання ОСОБА_1 у виді довічного позбавлення волі.
Зараховано ОСОБА_1 на підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання строк перебування його під вартою з 16 липня 2014 року по 18 травня 2015 року з розрахунку один день попереднього увʼязнення за два дні позбавлення волі, з 19 травня 2015 року по 14 квітня 2016 року - з розрахунку один день попереднього увʼязнення за один день позбавлення волі, з 15 квітня 2016 року по 20 червня 2017 року - з розрахунку один день попереднього увʼязнення за два дні позбавлення волі, з 21 червня 2017 року по 16 липня 2018 року - з розрахунку один день попереднього увʼязнення за один день позбавлення волі.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги зі змінами та доповненнями та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі зі змінами та доповненнями засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку місцевого суду та вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказує про істотне порушення судами вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість. Наголошує, що в ході судового розгляду не було розглянуто ряду його клопотань. Залишено поза увагою факт застосування щодо нього недозволених методів під час затримання та проведення досудового розслідування. Вказує, що судом йому не розʼяснено його права на розгляд справи судом присяжних, а під час апеляційного розгляду позбавлено останнього слова. Зазначає, що звукозапис судового засідання від 27 січня 2015 року частково не прослуховується. Вважає, що у судових рішеннях недостовірно викладено фактичні обставини, не враховано, що конфлікт спровокували ОСОБА_2 та ОСОБА_3., у вироку апеляційного суду неточно відображено показання свідка ОСОБА_5, при цьому здобутим доказам надано неправильну оцінку, не досліджено речових доказів. Вважає безпідставною кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 186 КК України, оскільки умислу на відкрите викрадення майна у нього не було, він лише забрав сумку, якою його намагались збити з ніг. Також безпідставними є твердження суду про наявність у нього хуліганського мотиву для вчинення злочинів. При призначенні йому покарання апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 65 КК України, належним чином не врахував його особи та позитивних характеризуючих даних, не врахував помʼякшуючих покарання обставин, зокрема, його щире каяття, вчинення злочину вперше, часткового відшкодування матеріальної та моральної шкоди, наявності хронічних захворювань, не взяв до уваги, що він одружений, виховав двох дітей, має на утриманні батьків похилого віку. При цьому вказує, що суди необґрунтовано врахували обставиною, яка обтяжує покарання засудженому, вчинення злочину щодо особи похилого віку, оскільки ОСОБА_2 до таких осіб не відноситься. Крім того, вважає, що при призначенні покарання апеляційний суд не дотримався вимог ч. 3 ст. 68 КК України. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно кваліфікував його дії як за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, так і за ст. 348 КК України, чим фактично двічі призначив покарання за один злочин. Вказує про порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів. Зазначає про порушення судом таємниці нарадчої кімнати. Також вважає, що апеляційний суд не врахував його змін та доповнень до апеляційної скарги від 31 травня 2016 року, а у своєму вироку зазначив позицію захисника Ютовця О.О., не навівши позицій захисників Кузьміних І.М. та Завадської Л.М. Крім того, стверджує, що апеляційний суд під час нового апеляційного розгляду не виконав вказівок суду касаційної інстанції.
Крім того, у змінах та доповненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_1 змінив свої вимоги до суду касаційної інстанції. Вказує про безпідставну кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, на допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Просить суд касаційної інстанції врахувати як обставини, що помʼякшують йому покарання, його щире каяття, визнання вини, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, наявність ряду хронічних захворювань. За результатом розгляду його касаційної скарги просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі захисник Красилюк В.А. просить змінити вирок суду апеляційної інстанції у звʼязку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість. Вказує, що апеляційним судом належним чином не враховано ряд обставин, які помʼякшують покарання засудженому, зокрема, його щире каяття, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, наявність на утриманні батьків похилого віку, незадовільний стан здоровʼя, відсутність скарг за місцем проживання. Крім того, вказує, що апеляційним судом залишено поза увагою, що три із чотирьох вчинених ОСОБА_1 злочинів є незакінченими. Вважає, що апеляційний суд необґрунтовано призначив ОСОБА_1 найбільш суворий вид покарання - довічне позбавлення волі.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу зі змінами та доповненнями засудженого не надходило.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 відмовився від касаційної скарги захисника Красилюка В.А., поданої в його інтересах, просив таку касаційну скаргу не розглядати. Крім того, засуджений ОСОБА_1 відмовився від доводів своєї касаційної скарги зі змінами та доповненнями щодо порушення апеляційним судом таємниці нарадчої кімнати.
Судом задоволені вказані клопотання засудженого та прийнято його відмову від касаційної скарги захисника Красилюка В.А., а також від доводів щодо порушення апеляційним судом таємниці нарадчої кімнати.
Разом тим, у судовому засіданні ОСОБА_1 та захисник Могуренко М.В. підтримали подану засудженим касаційну скаргу зі змінами та доповненнями, просили її задовольнити. Прокурор Гошовська Ю.М. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги зі змінами та доповненнями засудженого, просила судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, зʼясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі зі змінами та доповненнями доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
У касаційній скарзі зі змінами та доповненнями, окрім іншого, засуджений посилається на невідповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження, при цьому вказує, що конфлікт спровокував ОСОБА_2 та ОСОБА_3., зазначає про неправильну оцінку здобутих доказів у кримінальному провадженні, неповноту та однобічність судового розгляду, що, на його переконання, свідчить про упередженість суду.
Однак засудженим не враховано, що вказані обставини були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які надали їм відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях.
Крім того, з огляду на вимоги ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу та не вправі здійснювати переоцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів. Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами, які встановлені судами попередніх інстанцій.
Таким чином, доводи касаційної скарги зі змінами та доповненнями засудженого в цій частині не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому у касаційному порядку не перевіряються.
Обґрунтовуючи незаконність вироку місцевого суду та вироку апеляційного суду, засуджений зазначає, що такі рішення постановлені з порушенням вимог матеріального і процесуального законодавства.
З такими доводами засудженого колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обʼєктивно зʼясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозвʼязку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які оцінив відповідно до закону і в їх сукупності та правильно визнав достатніми та взаємозвʼязаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1
Суд зробив висновок про винуватість ОСОБА_1 на підставі показань потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_6., ОСОБА_4, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, показань експертів ОСОБА_11, ОСОБА_12., ОСОБА_13
Крім того, перевіряючи кримінальне провадження у апеляційному порядку, апеляційним судом допитано свідка ОСОБА_5
Місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 дані, що містяться у протоколі огляду місця події від ІНФОРМАЦІЯ_2 на зупинці громадського транспорту "вул. Радянська" на проспекті Леніна у м. Миколаєві та у протоколі огляду місця події від ІНФОРМАЦІЯ_2 біля будинку № 34 на вул. Московській у м. Миколаєві.
Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у: висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_2 № 1774 від 12 серпня 2014 року; висновку судово-медичної експертизи ОСОБА_3 № 1137 від 05 серпня 2014 року; акті судово-психіатричної експертизи № 374 від 19 серпня 2014 року; висновку комплексної дактилоскопічної, молекулярно-генетичної та експертизи холодної зброї № 1278-702-1270 від 20 серпня 2014 року; висновку молекулярно-генетичної експертизи № 640 від 06 серпня 2014 року; висновку молекулярно-генетичної експертизи № 641 від 13 серпня 2014 року; висновках судово-медичної експертизи речових доказів № 161 та № 162 від 28 серпня 2014 року.
Тобто у вироку місцевого суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочинів, їх наслідки.
У ході дослідження матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як і не встановлено підстав для визнання таких доказів недопустимими.
А тому доводи касаційної скарги зі змінами та доповненнями засудженого про порушення судом вимог статей 94, 370 КПК України та неправильну оцінку здобутих доказів колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки таких порушень у ході касаційного розгляду не встановлено.
З огляду на викладене висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених п. 7 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 7 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 186; ст. 348 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
При цьому під час перевірки кримінального провадження у порядку апеляційної процедури апеляційний суд дійшов висновку, що дії засудженого ОСОБА_1 за епізодом замаху на вбивство потерпілого ОСОБА_4, крім кваліфікації за ст. 348 КК України, слід додатково кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, про що вказано в пунктах 12, 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07 лютого 2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоровʼя особи".
На думку колегії суддів, такі висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими.
Так, умисне вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу за наявності відповідних підстав належить кваліфікувати за ст. 348 КК України. При цьому, коли умисне вбивство працівника правоохоронного органу чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК України, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.
Разом з тим, за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфікуються дії особи, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком убивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу. Відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінчене вбивство чи готування до нього або замах на нього, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину. Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України. Окремо кваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім - готування до такого ж злочину чи замах на нього.
З урахуванням обсягу предʼявленого обвинувачення та встановлених судами фактичних обставин, оскільки замах на вбивство працівника правоохоронного органу у звʼязку з виконанням ним службового обовʼязку - потерпілого ОСОБА_4, засуджений ОСОБА_1 вчинив після умисного вбивства ОСОБА_2 та замаху на умисне вбивство ОСОБА_3, то апеляційний суд дійшов правильного висновку, що дії ОСОБА_1 за цим епізодом необхідно кваліфікувати як за ст. 348 КК України (спеціальна норма права), так і за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.
За таких обставин доводи касаційної скарги зі змінами та доповненнями засудженого ОСОБА_1 про відсутність підстав для кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються сукупністю здобутих судами доказів.
Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги зі змінами та доповненнями ОСОБА_1 про відсутність у його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, оскільки умислу на його вчинення він не мав.
Грабіж за своєю конструкцією є злочином з матеріальним складом та вважається закінченим, коли майно вилучено і винний має реальну (навіть початкову) можливість розпорядитись ним (винести, передати, викинути).
У ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1, підбираючи жіночу сумку потерпілої ОСОБА_3, усвідомлював, що вказана сумка є чужим майном, при цьому, не зважаючи на зауваження повернути сумку та подальше його переслідування, утримував її в руках аж до моменту затримання, що, зокрема, свідчить про наявність у ОСОБА_1 умислу на відкрите викрадення чужого майна.
Також засуджений у касаційній скарзі зі змінами та доповненнями зазначає про те, що в судовому порядку не доведено наявності у нього хуліганського мотиву під час вчинення злочинів.
Сукупністю зібраних доказів установлено, що ОСОБА_1 без будь-якого приводу, нахабно, з особливою зухвалістю, ігноруючи існуючі у суспільстві загальновизнані правила поведінки, перебуваючи на зупинці громадського транспорту, де у той час було понад двадцять людей, почав завдавати зі значною силою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ударів ножем у життєво важливі органи, що свідчить про наявність в його діях хуліганського мотиву, а тому доводи засудженого в цій частині, на переконання колегії суддів, є неспроможними.
Що стосується доводів касаційної скарги зі змінами та доповненнями засудженого про порушення його права на суд присяжних, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.