ПОСТАНОВА
Іменем України
05 лютого 2020 року
Київ
справа №531/1230/17
адміністративне провадження №К/9901/51048/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Бевзенка В.М.,
суддів: Данилевич Н.А., Шевцовій Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року (головуючий суддя - П`янова Я.В., судді -Зеленський В.В., Калитка О.М.)
у справі за позовом ОСОБА_1
до Карлівської міської ради Полтавської області,
про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, зобов`язання внести запис до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
25 жовтня 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивачка) звернулася до суду з позовом до Карлівської міської ради Полтавської області (далі - відповідач), у якому, просила суд:
- скасувати розпорядження міського голови №30 від 29.12.2016 як таке, що є незаконним, та визнати незаконними дії відповідача щодо безпідставного звільнення за п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);
- поновити на роботі в Карлівській міській раді з дня незаконного звільнення;
- зобов`язати відповідача протягом трьох календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили внести відповідний запис до трудової книжки, скасувавши запис про звільнення;
- стягнути з відповідача на її користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу;
- стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 19 200 грн.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 послалася на те, що 29.02.2016 розпорядженням міського голови вона незаконно звільнена з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.
Вважає розпорядження №30 від 29.02.2016 незаконним, оскільки скорочення чисельності або штату в апараті ради не відбулося, кількість працівників після внесення змін до штатного розпису не змінилась.
Міський голова вийшов за межі наданих йому законодавством повноважень, прийнявши розпорядження міського голови про зміни до структури апарату ради від 31.12.2015 №104, яким передбачена ліквідація певних посад, в тому числі спеціаліста І категорії з економічних питань, без рішення сесії ради, а також вказав на необхідність попередження працівників про зміни у структурі ради та можливе вивільнення.
Сесією міської ради 25.12.2015 не приймалось рішення про скорочення чисельності або штату, бо рішенням сесії затверджено структуру апарату з тією ж чисельністю.
Також міським головою порушено ст. 57 Регламенту роботи Карлівської міської ради, згідно якої кількісний та якісний склад апарату ради за поданням міського голови затверджується сесією ради.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано розпорядження міського голови міста Карлівка №30 від 29 лютого 2016 року про звільнення ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді спеціаліста І категорії з економічних питань Карлівської міської ради Полтавської області з 01 березня 2016 року.
Стягнуто з Карлівської міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2016 року по 21 грудня 2017 року включно у сумі 149 434 гривні 10 копійок за вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
Стягнуто з Карлівської міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 19 200 гривень 00 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами, передбаченими КЗпП України, на цю особу поширюються гарантії, передбачені цим Кодексом, якщо інше прямо не визначено спеціальним законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не додержано норми законодавства, які регулюють вивільнення працівника, у зв`язку з чим звільнення проведено з порушенням вимог трудового законодавства, тобто є незаконним.
З цих підстав розпорядження міського голови про звільнення позивачки підлягає скасуванню, а права позивачки - відновленню шляхом поновлення на роботі на посаді, з якої її незаконно звільнено.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо визнання незаконними дій відповідача щодо безпідставного звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України, так як дії були вчиненні у формі рішення (розпорядження), яке підлягає скасуванню.
Крім того, суд першої інстанції в своїй постанові від 21 грудня 2017 року зауважив, що відшкодуванню позивачу підлягає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу і законодавством не передбачено жодних підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Також суд першої інстанції погодився з розміром моральної шкоди заявленої позивачкою та задовольнив цю вимогу в повному обсязі.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року апеляційну скаргу Карлівської міської ради Полтавської області задоволено частково.
Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 21.12.2017 по справі № 531/1230/17 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Карлівської міської ради Полтавської області на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2016 року по 21 грудня 2017 року включно у сумі 129 345, 13 грн. за вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а також відшкодування моральної шкоди 19 200 грн.
Прийнято в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В іншій частині рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 21.12.2017 року по справі № 531/1230/17 залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в зазначеній частині.
Суд апеляційної інстанції зазначив. що судом першої інстанції не враховано той факт, що в період з 01.03.2016 року по жовтень 2016 року ОСОБА_1 була зареєстрована, як безробітна, в Карлівській районній філії Полтавського ОЦЗ та отримувала допомогу по безробіттю; з 03 жовтня 2016 року по 03 квітня 2017 року працювала в Карлівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області та отримувала заробітну плату; з 04 квітня 2017 року по теперішній час працює в Управлінні Держпраці в Полтавській області.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що, відсутні докази, які б підтверджували заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку зі звільненням.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 та ухвалою від 22 травня 2018 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
У касаційній скарзі скаржник просить:
- скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року в частині скасування задоволення позовних вимог про стягнення з Карлівської міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2016 року по 21 грудня 2017 року включно в сумі 129 345,13 грн, а також відшкодування моральної шкоди в розмірі 19200 грн.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу:
Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, норми Кодексу законів про працю України та Конституції України.
Зокрема скаржник зазначив, що в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції не вказано жодної норми чинного законодавства на якій ґрунтується підстава щодо відміни оплати часу вимушеного прогулу, а зазначені лише суб`єктивні висновки суду апеляційної інстанції.
В касаційній скарзі позивач зауважила, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги те, що не маючи ніяких засобів до існування через позбавлення її відповідачем законного права на працю позивач була змушена шукати хоч якусь роботу. Факти працевлаштування позивача були відомі й в суді першої інстанції та надано довідки про працевлаштування позивачки в Карлівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України та в Управлінні Держпраці в Полтавській області, однак, позивач наголошує, що вказані обставини не можуть слугувати підставою для зменшення оплати розміру часу вимушеного прогулу.
Позивач наголошує, що незаконним звільненням відповідач завдав їй серйозних моральних страждань і даний факт перевірений та доведений в суді першої інстанції.
Аргументи відповідача, яким подано відзив на касаційну скаргу
Відповідач скористався своїм процесуальним правом та надав відзив на касаційну скаргу в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року без змін.
У відзиві, окрім іншого, відповідач зазначив, що суд апеляційної інстанції повно, всебічно та об`єктивно дослідив матеріали справи та чітко застосував частину 2 статті 235 КЗпП України, оскільки у позивачки не було жодного дня вимушеного прогулу, адже остання перебувала на обліку у центрі зайнятості, працювала в Карлівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України, знову стояла на обліку в центрі зайнятості як безробітна та отримувала допомогу від держави, а потім, і по даний час працює в Управлінні Держпраці в Полтавській області.
Крім того, відповідач наголошує, що без порушень матеріального або процесуального права викладено висновок в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди позивачу, який узгоджується з правовим висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 04.04.2018 по справі №339/169/16-а (провадження №К/9901/8866/18).