ПОСТАНОВА
Іменем України
05 лютого 2020 року
Київ
справа №1.380.2019.000250
адміністративне провадження №К/9901/31381/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2019 у складі колегії суддів: Онишкевича Т.В., Іщук Л.П., Обрізка І.М. у справі №1.380.2019.000250 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 16.07.2018 №228-18 про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.06.2019 позовні вимоги задоволено.
2.1. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2019 апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області 18.09.2017 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.2. З матеріалів особової справи позивача 2018LV 0035 встановлено, що останній народився у місті Нальчик, Кабардино-Балкарської республіки, Російська Федерація, за національністю - балкарець, віросповідання - мусульманин. Освіта - середня. Сімейний стан - неодружений. Рідна мова - вільно володіє балкарською, російською мовою, розуміє та спілкується турецькою та частково українською.
3.3. Дані про особу встановлено на підставі національного паспорта громадянина Російської Федерації НОМЕР_1, виданого 05.12.2013 Федеральною міграційною службою, Російської федерації.
3.4. У своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, заявник вказує, що на батьківщині в Кабардино-Балкарській республіці Російської Федерації зазнавав переслідування зі сторони влади, тому в подальшому побоюється стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання та політичних переконань. Зазначає, що не може користуватись захистом Російської Федерації, оскільки влада цієї країни переслідує його за участь в мирних мітингах та не дозволяє здійснювати обряди віросповідання у визначених його духовником способах та місцях.
3.5. Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області розпочато процедуру оформлення документів для вирішення питання щодо надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, згідно наказу відповідача від 09.10.2017 №251 "Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".
3.6. У подальшому, наказом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській областівід 12.12.2017 № 294 продовжено строк розгляду заяви про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.7. Матеріалами особової справи №2017LV0035 підтверджено, що раніше із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до територіальних органів міграційної служби позивач не звертався.
3.8. Департамент захисту національної державності Служби безпеки України у відповідь на запит Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській областіповідомив про недоцільність прийняття рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з тим, що його перебування в Україні може становити суспільну небезпеку та суперечити охороні громадського порядку.
3.9. Як зазначено у висновку від 16.07.2018 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у справі № 2017LV0035, на підставі аналізу матеріалів особової справи та інформації по країні походження, було встановлено, що у заявника відсутні умови для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов, передбачених пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
3.10. Державною міграційною службою України 16.07.2018 прийнято рішення №228-18, яким підтримано висновок Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 5 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
3.11. Про зазначене рішення позивача повідомлено повідомленням №128 від 13.08.2018 року.
3.12. Не погодившись із прийнятим рішенням позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
4. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав на те, що заява позивача про надання статусу біженця є обґрунтованою, а ситуація, яка склалася в країні його походження, є несприятливою, в той час як відповідачем належна перевірка фактів, викладених позивачем, не проводилася, запити у відповідні органи не були зроблені, тому відповідачем як суб`єктом владних повноважень не було належним чином обґрунтовано та передчасно зроблено висновок про відмову в задоволенні заяви позивача. Судом також вказано, що не існує точних критеріїв визначення системності утисків чи переслідувань владою громадян, адже вони мають визначатися з урахуванням кожної конкретної ситуації та носять оціночний характер.
4.1. Задовольняючи апеляційну скаргу відповідача та приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог апеляційний суд встановив, що позивачем до заяви, що подана до міграційного органу, не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, жодних доказів про факти реальних погроз, переслідування на батьківщині, які б слугували причиною неможливості повернення до Російської Федерації. Позивач також не вказав, чим можуть бути підтвердженні обставини ймовірної небезпеки для на неї у випадку повернення до країни громадянської належності - Російської Федерації.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Позивачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
5.1.Доводи касаційної скарги грунтуються на тому, що судом апеляційної інстанції помилково зроблено висновок про відсутність реальної загрози життю позивача. Скаржник зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема частини третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно дослідження фактів, на які посилаються учасники справи.
5.2. Позивачем також було подано заяву про приєднання до касаційної скарги, поданої його адвокатом, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить його скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд. Зазначає, що розгляд апеляційної скарги відбувався за його відсутності, про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги позивач належним чином повідомлений не був.
6. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому орган міграційної служби просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Відповідач посилається на правильність дослідження судом апеляційної інстанції обставин справи, та вважає, що матеріали особової справи, зокрема протокол співбесіди, підтверджують дійсну мету прибуття позивача до України.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
7. Частиною другою статті 19 Конституції України від 28.06.1991 №254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
8. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (надалі - Закон № 3671-VI).
9. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
10. Частиною другою статті 13 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
11. Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
12. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
13. Аналізуючи умови, передбачені частиною першою статті 1 Закону №3671-VI, суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
14. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
15. При розгляді зазначених категорій справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.
16. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
17. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.