ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
04 лютого 2020 року
справа №440/1052/19
адміністративне провадження №К/9901/35976/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області
на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року у складі Кукоби О.О.
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року у складі судді Чалого І.С., Жигилія С.П., Зеленського В.В.
у справі №440/1052/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Юліс"
до Головного управління ДФС у Полтавській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В :
У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК "Юліс" (далі - Товариство, платник податків, позивачу справі) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 березня 2019 року №0002951401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 156049,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 39012,00 грн, з мотивів безпідставності їх прийняття.
11 червня 2019 року Полтавський окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року, позов задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 14 березня 2019 року №0002951401 в частині збільшення Товариству суми грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 156049,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 39012,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій висновувалися з протиправності податкового повідомлення-рішення в оспорюваній частині з огляду на недоведеність податковим органом складу податкового правопорушення у відповідній частині.
У грудні 2019 року відповідач подав касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. У касаційній скарзі податковий орган зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно відхилили доводи відповідача про те, що витрати в розмірі 866939,59 грн мають відноситись до складу собівартості запасів, що придбані за плату згідно з пунктом 9 П(С)БО 9 та у подальшому до вартості реалізованого товару. При цьому, судом не враховано той факт, що підприємством не надано документів (видаткових накладних, актів приймання-передачі), які б підтверджували експлуатацію автомобілів для доставки товару покупцям та факт передачі товару покупцям. Доводи касаційної скарги аналогічні (процитовані) доводам апеляційної скарги.
15 січня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, справу № 440/1052/19 витребував з Полтавського окружного адміністративного суду.
28 січня 2020 року справа № 440/1052/19 надійшла на адресу Верховного Суду.
29 січня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив від Товариства на касаційну скаргу відповідача, в якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, Суд вважає, що зазначеним вимогам закону такі судові рішення відповідають з огляду на наступне.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що з 26 грудня 2018 року по 07 лютого 2019 року співробітниками податкового органу проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, за результатами якої складено акт 14 лютого 2019 року №183/16-31-14-01-10/24389020 (далі - акт перевірки).
Перевіркою встановлені, серед іншого, порушення платником податків підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, наслідком чого визначено заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 599452,00 грн.
14 березня 2019 року на підставі акта перевірки та згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України керівником податкового органу винесено податкове повідомлення-рішення № 0002951401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств загалом у розмірі 200139,00 грн, з них 160111,00 грн - основний платіж та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 40028,00 грн на підставі пункту 123.1. статті 123 Податкового кодексу України.
Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням в частині збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 156049,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 39012,00 грн, позивач оскаржив його до суду.
Склад податкового правопорушення, покладеного в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення в оскаржуваній позивачем частині, доводиться податковим органом висновком про те, що платник податків безпідставно відніс до складу витрат на збут витрати у розмірі 866939,59 грн зі списання паливно-мастильних матеріалів (бензин, дизпаливо) на заправку автомобілів, які мали формувати собівартість при реалізації товарів.
Проблемою цього спору є правомірність визначення позивачем об`єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств в частині формування витрат підприємства.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (надалі - П(С)БО-16), затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 №318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.00 за №27/4248.
Пунктами 10, 11 П(С)БО-16 передбачено, що собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".
Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
Відповідно до пункту 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" (надалі - П(С)БО-9), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99 №246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2.11.99 за №751/4044, первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка, зокрема, включає транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів).