Постанова
Іменем України
30 січня 2020 року
м. Київ
справа № 629/1564/16-к
провадження № 51-792 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Остапука В.І., Слинька С.С.
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Сингаївської А.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_1 на вирок Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року, а також захисника Бартоша Р.Г. на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 червня 2017 року та вирок Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у кримінальному провадженні № 12015220380003244, яким засуджено
ОСОБА_2 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 червня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_2 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 30 грудня 2015 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вироком Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року апеляційні скарги прокурора та потерпілого задоволені частково, апеляційна скарга захисника залишена без задоволення. Вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано, постановлено новий вирок, яким ОСОБА_2 призначено покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_2 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 30 грудня 2015 року по 11 грудня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
В решті вирок залишено без зміни.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_2 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, однак суд із цим не погодився та перекваліфікував його дії на ч. 1 ст. 121 КК України, за якою й було його засуджено.
Крім того місцевим судом ОСОБА_2 було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 263 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим цього кримінального правопорушення.
За вироком суду встановлено, що ОСОБА_2 27 грудня 2015 року приблизно о 23:50 год. спільно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розпивали спиртні напої на зупинці "Торговий центр" у м. Лозова, де також перебували раніше незнайомі їм ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . При цьому ОСОБА_1 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин висловився на адресу ОСОБА_2 нецензурною лайкою та наніс близько 3 ударів кулаком по голові й ногою в область грудної клітини останнього. Відійшовши від зупинки, ОСОБА_2, з метою розібратися з кривдниками, прикривши обличчя, та спільно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які мали при собі заздалегідь знайдені дерев`яні палки, повернулись на зупинку. ОСОБА_2 на ґрунті раніше виниклої образи та неприязних відносин розпочав бійку з ОСОБА_5, в ході якої дістав ніж та маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, наніс потерпілому 8 ударів ножем по тулубу в області спини, плечей, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
Після цього ОСОБА_2 напав на ОСОБА_1 й умисно наніс йому удари руками та ножем в область спини, плечей, верхніх та нижніх кінцівок, а також один удар пустою пляшкою по голові, внаслідок чого потерпілому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що він умисно, незаконно, без передбаченого законом дозволу, придбав у невстановленої особи 89 бойових патронів, що є бойовими припасами, які незаконно зберігав за місцем свого проживання.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд не дав належної оцінки усім доказам та обставинам справи, зокрема, цілеспрямованості ударів в область серця, і дійшов передчасного висновку про те, що місцевий суд вірно перекваліфікував дії винного з ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України. Також вказує на безпідставність виправдання ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 263 КК України, оскільки його вина підтверджується зібраними у справі доказами, а клопотання прокурора про повторне дослідження доказів за цим епізодом апеляційний суд безпідставно залишив без задоволення.
Потерпілий у своїй касаційній скарзі висловлює аналогічні доводи щодо неправильної кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України підтверджується доказами, яким суд дав неправильну оцінку. У зв`язку із цим потерпілий просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник у своїй касаційній скарзі просить скасувати вироки як суду першої, так і апеляційної інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що вирок місцевого суду ґрунтується на недопустимих доказах:
-протоколах огляду місця події, протоколах допиту потерпілих, висновках судово-медичних експертиз, які побудовані на припущеннях;
- висновок суду про наявність у ОСОБА_2 умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень не підтверджується матеріалами справи та підлягають кваліфікації за ст. 36 КК України, як дії у стані необхідної оборони.
Також захисник вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог закону, оскільки суд прийняв відмову обвинуваченого від апеляційної скарги без його письмової згоди на це.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні підтримав скаргу прокурора та потерпілого і заперечував проти задоволення скарги захисника, просив скасувати вирок апеляційного суду внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог, встановлених ст. 370 КПК України, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Наведені вимоги закону при розгляді даного кримінального провадження судами були дотримані. Посилання у касаційних скаргах на неповноту судового розгляду не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
У касаційних скаргах прокурор та потерпілий стверджують про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки, на їх думку, в діях засудженого наявний умисел на вбивство потерпілих.
За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Тобто із суб`єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом.
Визначальним для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного завдання тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження умислом винного охоплюється лише заподіяння таких ушкоджень за відсутності прямого наміру на вбивство. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони передбачалися ціллю його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж винний діяв з непрямим умислом, він не може нести відповідальності за замах на вбивство. У випадку, коли особа, завдаючи іншій особі тілесні ушкодження, свідомо припускає настання будь-яких наслідків, у тому числі смерті, вона також не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за замах на вбивство. Крім того, злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство і у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках настає лише за наслідки, які фактично були заподіяні.