Постанова
Іменем України
28 січня 2020 року
м. Київ
судова справа № 705/2583/17
провадження № 51-2136км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Ємця О. П., Остапука В. І.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Пантєлєєвої А. С.,
виправданої ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 42017251100000012 від 23 травня 2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та жительки
АДРЕСА_1 ), такої, що судимості не має,
у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України,
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області
від 23 листопада 2017 року ОСОБА_1 засуджено ст. 366-1 КК України
до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік позбавлення волі
з позбавленням права обіймати посади, пов`язанні з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік
і покладено на неї обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Вирішено долю речових доказів.
За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватою в тому, що вона, обіймаючи посаду головного державного інспектора Монастирищенського відділення Уманської об`єднаної державної податкової інспекції в Черкаській області (далі - Уманська ОДПІ), тобто будучи державним службовцем, інспектором податкової та митної справи І рангу, відповідно до наказу
від 30 грудня 2013 року № 33-о, будучи суб`єктом декларування та суб`єктом, відповідальним за скоєння корупційних правопорушень, згідно зі ст. 3 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VІІ "Про запобігання корупції" (далі - Закон № 1700-VІІ), будучи письмово попередженою 24 березня 2017 року про обов`язок щорічно подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2016 рік, шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, діючи умисно
та цілеспрямовано, перебуваючи на території України, в період із 01 січня
по 01 травня 2017 року, маючи можливість отримати електронний цифровий підпис і подати декларацію шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК), усвідомлюючи наслідки своїх дій, відмовилася від отримання електронного цифрового підпису та всупереч вимогам п. 1 ст. 45, п. 5-1 розділу XIII Закону України "Про запобігання корупції", не подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2016 рік.
У результаті розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 апеляційний суд ухвалою від 28 січня 2019 року скасував вирок місцевого суду від 23 листопада 2017 року
та закрив кримінальне провадження щодо вказаної особи за ст. 366-1 КК України на підставі, передбаченій п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, через встановлення відсутності в її діянні складу кримінального правопорушення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, не погоджуючись із рішенням апеляційного суду та посилаючись на порушення кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції, ухваливши рішення про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 на реабілітуючих підставах, залишив поза увагою вимоги національного законодавства, що регулює порядок подання декларацій суб`єктами декларування.
На думку прокурора, апеляційний суд усупереч вимогам статей 404, 405, 417,
419 КПК України упереджено підійшов до оцінки доказів, наданих стороною обвинувачення, вибірково дослідив матеріали кримінального провадження, при цьому не допитав свідків у ньому, безпідставно віддав перевагу доводам, наданим стороною захисту, та всупереч вимогам ст. 23, ч. 4 ст. 95 КПК України прийняв рішення на підставі доказів, яких усудовому засіданні не досліджував,чим порушив принцип безпосередності дослідження доказів.
Крім того, прокурор указує на те, що апеляційний суд усупереч положенням
ст. 419 КПК України не навів мотивів, з яких узяв до уваги доводи сторони захисту про те, що отримання електронного цифрового підпису, яким підтверджується достовірність і цілісність електронного документа (декларації), поданого конкретним суб`єктом декларування на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, суперечить релігійним переконанням обвинуваченої та принижує честь і гідність ОСОБА_1 як віруючої людини.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Прокурор, висловивши свої доводи, вважала, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Виправдана ОСОБА_1 заперечила проти задоволення касаційної скарги прокурора та просила ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з ч. 2 вказаної норми процесуального закону суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 284 згаданого Кодексу кримінальне провадження закривається, якщо встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Доводи прокурора в касаційній скарзі щодо передчасності висновку апеляційного суду про відсутність у діях ОСОБА_1 суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає безпідставними з огляду на таке.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Україна відповідно до положень статей 1, 3, 8 Конституції України
є демократичною, правовою, соціальною державою, в якій людина, її життя
і здоров`я, честь тагідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст
і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження йзабезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави; в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Основного Закону України гарантується.