Постанова
іменем України
29 січня 2020 року
м. Київ
справа № 473/3712/18
провадження № 51-4540км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Луганського Ю. М., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Руденко О. П.,
у режимі відеоконференції:
виправданого ОСОБА_1,
захисника Шоломона О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 31 липня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150190001366, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шевченко Вознесенського району Миколаївської області, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 травня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком міськрайонного суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у невстановлені час, місце та спосіб придбав порошкоподібну речовину блідо-рожевого кольору - амфетамін, що належить до психотропних речовин, обіг яких обмежено, та приніс її до свого місця проживання, розташованого у АДРЕСА_1 ). Після цього ОСОБА_1 за допомогою електронних вагів розфасував цей амфетамін і помістив його у фольгові згортки, які незаконно зберігав за місцем свого проживання з метою подальшого збуту до проведення обшуку, а саме до 27 липня 2018 року.
27 липня 2018 року в період часу з 10:22 до 11:55 працівники поліції Вознесенського ВП ГУНП в Миколаївській області в ході проведення санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 у кімнатах квартири виявили та вилучили 19 згортків із фольги з амфетаміном, масою 2,9501 г, полімерний пакунок, фрагмент полімерної трубки, фрагмент полімерної плівки, п`ять полімерних пакетів та електронні ваги, де виявлено нашарування амфетаміну. Загальна маса амфетаміну, який ОСОБА_1 незаконно придбав та зберігав за місцем свого проживання з метою подальшого збуту, становить 2,96807 г, що є великим розміром.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 31 липня 2019 року вирок міськрайонного суду скасував і закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284, ч. 1 ст. 417 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпано можливості їх отримання.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор вказує на істотні порушення приписів кримінального процесуального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Вважає надані докази належними, достатніми, допустимими, такими, що доводять винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК. Однак зазначає, що суд апеляційної інстанції під час винесення рішення не надав їм належної оцінки.
Вказує, що колегія суддів апеляційного суду, скасовуючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1, визнала протокол обшуку від 27 липня 2018 року недопустимим доказом через порушення вимог КПК, не взявши до уваги доводів прокурора на спростування такої позиції та надану під час апеляційного розгляду копію постанови керівника органу досудового розслідування про проведення досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні групою слідчих, у тому числі Мошківим В. О . Також наголошує на тому, що будь-яке процесуальне порушення, допущене під час збирання доказів, має бути оцінено з точки зору того, чи ставить воно під сумнів зібраний таким чином доказовий матеріал і висновки, що з нього випливають.
Зазначає, що слідчий СВ Вознесенського ВП ГУНП в Миколаївській області Мошків В. О. відповідно до постанови начальника слідчого відділу 20 липня 2018 року був включений до складу групи слідчих у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 , а згодом за постановою начальника слідчого відділу від 31 серпня 2018 року - виключений зі складу групи слідчих, у зв`язку з чим у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань цього кримінального провадження станом на 01 лютого 2019 року (тобто вже на момент судового розгляду, після закінчення досудового розслідування) єдиним слідчим у цьому кримінальному провадженні під час досудового розслідування значився лише Старинець В. С . Тому прокурор вважає, що на час проведення обшуку домоволодіння ОСОБА_1 слідчий Мошків В. О. входив до складу групи слідчих та був уповноважений на проведення обшуку, а відсутність у реєстрі матеріалів досудового розслідування, наданих учасникам провадження, даних про наявність постанови про створення групи слідчих від 20 липня 2018 року є лише помилкою, яка могла бути виправлена, якби відповідне питання ставилось під час розгляду в суді першої інстанції.
Крім того, сторона обвинувачення на обґрунтування своїх доводів у касаційній скарзі вказує, що апеляційний суд, приймаючи рішення про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1, усупереч вимогам статей 7, 23, 94, 370 КПК безпосередньо не дослідивши інших доказів, які суд першої інстанції поклав в основу обвинувального вироку, порушив принцип безпосередності дослідження доказів.
Разом із тим, приймаючи рішення, апеляційний суд у резолютивній частині ухвали зазначив, що апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника підлягають задоволенню, однак у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив суд скасувати вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 травня 2019 року та винести новий вирок, яким визнати його винним за ч. 2 ст. 309 КК.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Руденко О. П. у судовому засіданні виклала доводи на підтримання касаційної скарги.
Захисник Шоломон О. В. та засуджений ОСОБА_1 заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Шоломона О. В., перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи отримали своє відображення й у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом; підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як зазначено у ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Статтею 86 КПК визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
А згідно зі ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Відповідно до ст. 92 КПК на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Капо проти Бельгії" від 13 січня 2005 року зауважив, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом в аспекті п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.