Постанова
Іменем України
03 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 369/12110/18
провадження № 61-15355св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 березня 2019 року в складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2019 року в складі колегії суддів: Кулікової С. В., Ігнатченко Н. В., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі. З 1996 року відповідач, як його дружина, була зареєстрована у будинку АДРЕСА_1, який належав його батьку. Вказував на те, що шлюб між сторонами розірвано 31 березня 2009 року.
Звертав увагу на те, що з 06 жовтня 2017 року він є власником 3/4 частини зазначеного вище будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті батька.
Посилаючись на те, що з листопада 2016 року ОСОБА_2 не проживає за місцем реєстрації, не приймає участь в утриманні будинку та сплаті комунальних платежів, при цьому знятись з реєстрації місця проживання добровільно не погоджується,
ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житловим будинком АДРЕСА_1, а також зняти з реєстрації місця проживання.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що з
2016 року ОСОБА_2 постійно, безперервно не проживала в спірному житловому будинку, не доведено відсутність її особистих речей в спірному житловому приміщенні та те, що відповідач не приймає участь в утриманні будинку та сплаті комунальних платежів. Судом першої інстанції також зазначено, що відповідач є колишнім членом сім`ї власника житлового приміщення, між сторонами склалися неприязні стосунки через які відповідач позбавлена можливості постійно проживати в будинку з поважних причин, при цьому ОСОБА_2 приходить до будинку, має там особисті речі. Крім того судом першої інстанції зауважено, що третя особа ОСОБА_3 є співвласником спірного будинку та проти реєстрації місця проживання відповідача не заперечує.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 липня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з правильності та обґрунтованості його висновків, оскільки позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_2 з 2016 року постійно, безперервно не проживає у спірному будинку без поважних причин. При цьому позивач стверджує, що в приміщенні зберігаються її особисті речі, проте проживати постійно в спірному житловому будинку вона не має можливості через неприязні стосунки з відповідачем. Суд першої інстанції надав належну правову оцінку поясненням свідків, які підтвердили, що відповідач час від часу приходить до будинку, в якому, зокрема, проживає її дочка, сплачує комунальні платежі та приймає участь в утриманні спірного житлового будинку. Зазначені обставини не спростовані позивачем.
Колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги про те, що факт не проживання ОСОБА_2 в спірному будинку без поважних причин підтверджується актами, складеними депутатом Боярської міської ради Києво-Святошинського районного суду Київської від 19 березня 2018 року та від 20 вересня 2018 року, як такі, що не заслуговують на увагу, оскільки зазначені акти не спростовують встановлених судами обставин, що ОСОБА_2 не проживає у будинку з поважних причин, крім того, акти не підтверджують відсутності речей або будь-якого іншого майна відповідача в спірному житловому будинку та зі змісту актів не можливо встановити чи переривався термін не проживання відповідача в будинку.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та інших учасників справи
У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду
від 10 липня 2019 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що судові рішення судів попередній інстанцій суперечать вимогам Конституції України та нормам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в яких закріплена гарантія вільного володіння та користування власником належним йому майном, а також передбачено право власника вимагати усунення перешкод у розпорядженні та користуванні цим майном. Позивач зазначав про невідповідність оскаржуваних судових рішень судовій практиці Верховного Суду, додатково вказував на те, що відповідач є його колишнім членом родини та не має право користування спірним житловим приміщенням, оскільки є сторонньою особою, з якою він не укладав договір найму чи інший правочин, який міг би бути правовою підставою для її реєстрації в належному йому будинку.
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій.
Звертає увагу на те, що висновки, викладені в постановах Верховного Суду, додані представником позивача на підтвердження неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, не можуть братись до уваги, оскільки в справах, за результатами розгляду яких були прийняті ці постанови, інші фактичні обставини та правовідносини, що виникли між сторонами. Вказує на те, що в спірному будинку є її особисті речі, разом з тим вона позбавлена можливості постійно проживати в ньому через неприязні стосунки з позивачем. В будинку проживає їх спільна з позивачем дочка, до якої вона періодично приходить, допомагає по господарству, сплачує комунальні платежі. Зазначені вище обставини спростовують доводи позивача, викладені в позовній заяві, апеляційній та касаційний скаргах та підтверджують правильність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення
Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2019 року,витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судами встановлено, що 31 березня 2009 року зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відділі реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області.
ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 06 жовтня
2017 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори, належить 3/4 частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Співвласником зазначеного вище житлового будинку є ОСОБА_3, якій належить 1/4 його частини.
Також встановлено, що будинковолодіння між співвласниками в натурі не поділено. У спірному будинку зареєстрована ОСОБА_2 з 1996 року за згодою колишнього власника будинку - батька позивача.
Згідно з актами, складеними депутатом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 березня 2018 року та від 20 вересня 2018 року відповідач ОСОБА_2 у спірному будинку не проживає з 03 листопада 2016 року.
Нормативно-правове обґрунтування
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.