Постанова
Іменем України
29 січня 2019 року
м. Київ
справа № 361/3560/17
провадження № 61-6010св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа ? Виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2018 року у складі судді Селезньової Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області, про усунення перешкод у користуванні квартирою, виселення без надання іншого житлового приміщення.
Позовна заява мотивована тим, що 17 березня 2016 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Продавцем квартири виступало ТОВ "Колекторська компанія "ГАРАНТ", яке діяло на підставі статті 38 Закону "Про іпотеку" (власник квартири, від імені якого вчиняється правочин - ОСОБА_2 ).
Зазначає, що відповідачі є колишнім власником та членом сімʼї колишнього власника вказаної квартири, які у зв`язку із набуттям позивачем права власності втратили право власності на квартиру і всі права, похідні від права власності, в тому числі і право користування квартирою як жилим приміщенням.
Оскільки добровільно на вимогу позивача як нового власника відповідачі відмовились звільнити квартиру, тому відповідно до статті 109 ЖК України та статті 40 Закону "Про іпотеку" відповідачі підлягають виселенню з квартири без надання їм іншого житлового приміщення.
На підставі викладеного, уточнивши вимоги, ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом заборони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснювати перешкоди у вільному доступі ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1, та шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1, без надання їм іншого житлового приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2018 року позов задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у вільному доступі до квартири АДРЕСА_1 .
Виселено ОСОБА_2 і ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач як власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своїм майном, в тому числі він має право вимагати усунення порушення і перешкоди у такий спосіб, як зобов`язання звільнити житлове приміщення, а у разі відмови - виселення без надання іншого жилого приміщення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини справи, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про задоволення позову. Суди залишили поза увагою, що позивач міг звернутися до суду за захистом своїх прав лише через один місяць з моменту отримання відповідачем вимоги про виселення.
На думку заявника, позовні вимоги є передчасними. Крім того, вимогу про виселення отримав лише ОСОБА_2, таку вимогу ОСОБА_3 не отримувала взагалі, тому відсутні обґрунтовані підстави для виселення ОСОБА_3 .
Також зазначає, що спірна квартира купувалася не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти відповідачів, про що прямо зазначено у договорах, укладених між банком та ОСОБА_2 .
Так, відповідно до пункту 3.3.2 кредитного договору позичальник зобов`язаний власними коштами оплатити 31 % вартості спірної квартири.
Зазначає, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК УРСР.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 підтримала доводи касаційної скарги та просила задовольнити її вимоги.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
01 жовтня 2019 року вказана справа передана на розгляд судді-доповідачу Коротенку Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі договору купівлі - продажу квартири від 17 березня 2016 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Продавець - ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" діяв на підставі статті 38 Закону "Про іпотеку", власник квартири, від імені якого вчиняється правочин - ОСОБА_2 .
Установлено, що спірна квартира була відчужена в порядку застосування і використання кредитором-іпотекодержателем процедури позасудового звернення стягнення на майно для задоволення вимог кредитора на підставі застереження в договорі іпотеки.
Згідно з даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17 березня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 884658432212; підстава виникнення права: договір купівлі - продажу квартири від 17 березня 2016 року.
Установлено, що ця квартира до укладення договору купівлі-продажу згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 06 лютого 2008 року належала на праві власності ОСОБА_2 .
Відповідно до даних відділу адресно-довідкової роботи відповідачі зареєстровані на постійне місце проживання в даній квартирі: ОСОБА_2 - з 05 червня 2008 року, ОСОБА_3 (його дружина) - з 01 листопада 2009 року.
Квартира була передана в іпотеку за договором іпотеки від 05 грудня 2006 року, іпотекодавець і він же позичальник за забезпеченим договором кредиту - ОСОБА_2 .
Згідно п.п.1.3., 3.3.2. укладеного 05 грудня 2006 року між АК "Банк регіонального розвитку та ОСОБА_2 кредитного договору № 27/10-721I, кредит надається з метою подальшого отримання у власність спірної квартири, причому 31 % її вартості позичальник ОСОБА_2 зобов`язався сплатити власними коштами.
Установлено, що право вимоги за кредитним договором і права за договором іпотеки перейшли від кредитора-іпотекодержателя до ТОВ "КК "Гарант" за укладеним між ними відповідним договором про відступлення права вимоги.
Встановлено, що 22 травня 2017 року та 02 червня 2017 року позивач надіслав відповідачам вимогу про добровільне звільнення квартири і про свій намір звернутись до суду у разі відмови.
Цю вимогу ОСОБА_2 отримав 15 червня 2017 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення в частині не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття "майно" в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі "Сєрков проти України" (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію "законів".