Постанова
Іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 761/657/17
провадження № 61-5295св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Фідобанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 січня 2019 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у складі колегії суддів: Панченка М. М., Олійника В. І., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" (далі - ПАТ "Фідобанк") про визнання неправомірним та скасування рішення про визнання особи, пов`язаною з банком.
Позовна заява мотивована тим, що з 25 січня 2014 року вона працювала на посаді начальника Прилуцького відділення № 1 ПАТ "Фідобанк".
У 2016 році позивач дізналася, що відповідно до додатку № 1 до рішення
№ 46.2 протоколу засідання правління ПАТ "Фідобанк" від 25 травня
2015 року № 46 вона віднесена до пов`язаних з банком осіб.
Зазначала, що при ухваленні цього рішення банк керувався
пунктом 10.6 статуту банку, яким не обумовлено порядок визначення пов`язаних з банком осіб.
При цьому такий документ, як Положення про визначення пов`язаних з банком осіб і контроль за операціями з ними у ПАТ "Фідобанк" затверджено 28 січня 2016 року, тобто більше ніж через рік після прийняття рішення про затвердження переліку пов`язаних з банком осіб.
Для визначення особи, як такої, що пов`язана з банком, необхідно щоб ця особа була не тільки начальником структурного підрозділу, але й відповідала ознакам пов`язаної з банком особи, а позивач не очолювала банківське відділення та не здійснювала розпорядчих функцій, оскільки Прилуцьке відділення є таким, що не має статусу юридичної особи.
На підставі викладеного, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати неправомірним та скасувати рішення
№ 46.2 з додатком № 1 до протоколу засідання правління ПАТ "Фідобанк" від 25 травня 2015 року № 46 в частині віднесення її до осіб, пов`язаних з банком.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 як керівник відокремленого підрозділу - Прилуцького відділення № 1
ПАТ "Фідобанк", незалежно від того, чи має указане відділення статус юридичної особи, відноситься до пов`язаних з банком осіб відповідно до статті 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність".
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскільки Прилуцьке відділення № 1
ПАТ "Фідобанк" не є відокремленим підрозділом банку, то, виходячи з положень статті 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність", позивач не є керівником банку, а тому не може бути включена до переліку пов`язаних з банком осіб.
ОСОБА_1 , будучи керівником відокремленого підрозділу, не була наділена ознаками ні за характером відносин, ні за характером операцій, які притаманні пов`язаним з банком особам.
Суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, тому дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.
Доводи інших учасників справи
Інший учасник справи не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
14 листопада 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 переведено з 25 січня 2014 року на посаду начальника Прилуцького відділення № 1 ПАТ "Фідобанк", а 30 червня 2016 року звільнено із займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Відповідно до витягу з протоколу засідання правління ПАТ "Фідобанк"
від 26 травня 2015 року відповідачем затверджено перелік пов`язаних осіб із ПАТ "Фідобанк" станом на 01 травня 2015 року.
Згідно з витягом з переліку пов`язаних осіб з ПАТ "Фідобанк"
ОСОБА_1 віднесена до пов`язаних з банком осіб.
Суди також встановили, що відповідно до рішення Правління Національного банку України від 20 травня 2016 року ПАТ "Фідобанк" віднесено до категорії неплатоспроможних.
Рішенням Правління Національного банку України від 18 липня 2016 року
№ 142-рт відкликано банківську ліцензію ПАТ "Фідобанк".
Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) від 19 липня 2016 року № 1265 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Фідобанк"
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Згідно зі статтею 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Разом з тим згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України
(у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, основною ознакою публічно-правових спорів є участь у них у якості сторони суб`єкта владних повноважень. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.