Постанова
Іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 140/2348/17
провадження № 61-20402св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області, у складі судді Науменка С. М., від 13 червня 2019 року
та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Марчук B. C., Матківської М. В., Войтка Ю. Б.,від 09 жовтня 2019 року.
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 2010 року, від якого народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 вересня 2017 року у справі № 694/866/17 шлюб між ними розірвано. Вказувала, що 05 червня 2017 року відповідач із застосуванням фізичної сили вигнав її із їхнього спільного будинку, в якому вони проживали разом із дітьми, забрав дітей та вивіз їх у невідомому напрямку. Зазначала, що відповідач неодноразово погрожував їй фізичною розправою та наносив тілесні ушкодження, що підтверджується її зверненнями до правоохоронних органів. На думку позивача, малолітні діти повинні проживати разом із матір`ю, тому вона звернулась до суду із вказаним позовом. Також просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 13 червня 2019 року позов задоволено частково. Визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір`ю ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 . Відібрано у ОСОБА_2 та негайно повернуто
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , матері ОСОБА_1 В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що діти сторін перебувають у віці, в якому вони особливо потребують материнської опіки та піклування, а тому враховуючи відсутність підстав, за яких діти не можуть проживати з матір`ю, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про визначення місця проживання дітей з нею. Суд не взяв до уваги висловлену під час розгляду справи думку дітей та їхнє бажання проживати з батьком, посилаючись на вік дітей та тривале проживання з батьком, який мав на них вплив, відсутність спілкування з матір`ю. Врахувавши, що відповідач самовільно без згоди матері забрав дітей до місця свого проживання та чинить позивачу перешкоди у спілкуванні з ними, районний суд дійшов висновку про наявність підстав для відібрання дітей у відповідача та повернення їх матері. Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення аліментів на утримання дітей, суд виходив із передчасності такої вимоги, оскільки дітитривалий час проживають з відповідачем, знаходяться на його повному утриманні, а тому у позивача ще не виникло право на стягнення аліментів на дітей, що не перешкоджає їй у подальшому звернутися з аналогічним позовом до відповідача в разі проживання дітей разом з нею та перебування їх на її утриманні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 13 червня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дітей з матір`ю та їх негайне відібрання від батька з огляду на поведінку відповідача, який агресивно налаштований проти матері, застосовує до неї фізичне насилля, нецензурну лайку, що негативно впливає на формування
у дітей їхньої психіки та світосприйняття. Судом першої інстанції також правильно зазначено про відсутність підстав для того, щоб діти не проживали з матір`ю, надано належну правову оцінку доказам щодо належних умов проживання позивача, її позитивну характеристику та здатність забезпечити належне виховання дітей.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач пред`явила вимогу про стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання дітей, тим самим умисно змінила підсудність справи, що призвело до неправомірного залучення до участі в справі третьої особи - служби у справах дітей Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області, оскільки малолітні діти ніколи не проживали у Немирівському районі Вінницької області. Натомість суд не залучив належний орган опіки та піклування, не запитав висновок, що призвело до однобічного розгляду справи та її вирішення на користь позивача. Заявник також вказує на те, що відповідач добровільно покинула їхній спільний будинок, в якому вони проживали разом з дітьми, а її посилання на фізичне насилля з боку відповідача та кримінальні провадження, відкритті за заявами позивача про завдання їй тілесних ушкоджень є безпідставними, оскільки кримінальні провадження було закрито за відсутністю у діях відповідача складу злочину. Відповідач звертає увагу на те, що посилання судів попередніх інстанцій на Декларацію прав дитини, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада
1959 року (далі - Декларацією прав дитини), є безпідставним, оскільки декларація не є міжнародно-правовим договором, приписи якого мають враховуватись національними судами. До спірних правовідносин підлягає застосуванню Конвенція про права дитини від 20 листопада
1989 року, у статті 3 якої визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Проте зазначений вище міжнародно-правовий акт не було враховано судами, що призвело до неправильного вирішення спору. Вказує на те, що він має постійне місце роботи та належні умови для проживання, виховання та розвитку дітей, натомість позивач не працює та проживає зі своїми батьками, власного житла не має. Посилання позивача на те, що вона здійснює підприємницьку діяльність не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Судові рішення оскаржуються у частині задоволення вимоги про визначення місця проживання дітей, в іншій частині судові рішення не оскаржуються, а отже не переглядаються касаційним судом в силу вимог статті 400 ЦПК України.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
11 грудня 2019 року справу передано судді-доповідачу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 2010 року. Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області у справі № 694/866/17 від 04 вересня 2017 року шлюб між сторонами розірвано.
Від шлюбу позивач та відповідач мають двох спільних дітей: ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На час розгляду справи судами попередніх інстанцій діти проживали з відповідачем у м. Звенигородка Черкаської області.
ОСОБА_1 проживає з матір`ю по АДРЕСА_1 .
Висновком органу опіки та піклування Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області від 08 вересня 2017 року визнано за доцільне визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір`ю ОСОБА_1 у с. В. Кропивна Немирівського району Вінницької області.
Малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснили, що бажають проживати разом з батьком.
Відповідно до довідки Ситковецької селищної ради Немирівського району Вінницької області від 13 липня 2017 року № 183 ОСОБА_1 характеризується позитивно. Заяв та скарг на неї до селищної ради не надходило (т.1, а.с.17).
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 26 липня 2017 року, затвердженого начальником служби у справах дітей Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області, на час обстеження молодший син ОСОБА_4 проживав з матір`ю, дитина привітна, відкрита; для проживання дітей створені всі необхідні умови (т.1, а.с.18).
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1
з 19 червня 2018 року зареєстрована як фізична особа-підприємець
(т.1, а.с. 227-228).
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 05 квітня 2018 року, затвердженого начальником служби у справах дітей Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області, станом на 05 квітня 2018 року діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають з батьком ОСОБА_2 та бабусею ОСОБА_6 по АДРЕСА_2 ; матеріально та житлом забезпечені; стосунки та традиції в сім`ї добрі (т.1, а.с. 101).
В акті обстеження умов проживання, складеному спеціалістом служби у справах дітей Звенигородської РДА та інспектором Звенигородського відділу поліції ГУНП в Черкаській області, зазначено, що 23 жовтня
2018 року доступ до житла обмежений, батько дітей не допустив матір до будинку, між батьками неприязні відносини, побачити матері дітей відмовив у грубій формі.
ОСОБА_4 відвідував дошкільний навчальний заклад ясла-садок № 8 "Журавлик" у м. Звенигородка Черкаської області. ОСОБА_3 навчався
у 2 класі Звенигородської загальноосвітньої школи № 5 (т.1, а.с. 136-137).
ОСОБА_2 позитивно характеризується по місцю проживання.
З 15 березня 2019 року працює водієм автотранспортного засобу у відокремленому підрозділі Звенигородському районі електричних мереж ПАТ "Черкасиобленерго" (т.1, а.с. 245).
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу Українисімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.