ПОСТАНОВА
Іменем України
21 січня 2020 року
Київ
справа №2а/1570/1324/12
касаційне провадження №К/9901/27573/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2016 (суддя Андрухів В.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 (головуючий суддя - Коваль М.П., судді: Домусчі С.Д., Кравець О.О.) у справі № 2а/1570/1324/2012 за позовом Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт" у лютому 2012 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.10.2011 № 0001211530.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 24.03.2016 позовні вимоги задовольнив. При цьому суд стягнув судові витрати у сумі 2725,04 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС на користь Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт".
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08.06.2016 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2016 залишив без змін.
Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 199.1 статті 199, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 4.4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 № 41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 16.02.2011 за № 197/18935 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 69, 70, частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередні інстанцій).
Зокрема, наголошує на неправильному наданні оцінки судами попередніх інстанцій обставинам справи, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору. Крім того, відповідач, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі №826/2689/14, зазначає про помилковість стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" з податку на додану вартість за липень 2011 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:
пункту 199.1, пункту 199.5 статті 199, пункту 4.4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 № 41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 16.02.2011 за № 197/18935 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: невідповідність розміру розрахованої частини, що включається до складу податкового кредиту, що призвело до зниження податку на додану вартість в сумі 74206,00 грн. у липні 2011 року;
пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а саме: включення до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 107463,34 грн. на підставі податкової накладної №1857/053, отриманої від Відкритого акціонерного товариства "Одесаобленерго", яка не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.
За результатами перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби складено акт від 19.09.2011 №384/15-3/10 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.10.2011 №0001211530, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 181669,34 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 90834,67 грн.
За наслідками адміністративного оскарження вказаний акт індивідуальної дії залишено без змін.
Щодо висновку податкового органу про порушення позивачем пункту 199.1, пункту 199.5 статті 199 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 4.4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 № 41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 16.02.2011 за № 197/18935 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суд касаційної інстанції звертає увагу на таке.
Згідно з позицією податкового органу частка використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами (послугами) між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями позивачем відображена в спеціальному розділі рядка 15.1 при розрахунку частини, що включається до складу податкового кредиту (рядок 15.1, колонки А) у розмірі 81% замість 81,4%, визначеної розрахунком від 19.08.2011 №9006987050 (додаток №7 до Декларації), що призвело до завищення суми податкового кредиту за липень 2011 року у сумі 74206,00 грн.
Відповідно до пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.
Згідно з пунктом 199.2 статті 199 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) частка використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами (послугами) між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями визначається у відсотках як відношення обсягів з постачання оподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за попередній календарний рік до сукупних обсягів постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за цей же попередній календарний рік. Визначена у процентах величина застосовується протягом поточного календарного року.
Відповідно до пункту 4.4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 № 41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 16.02.2011 за № 197/18935 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), У рядку 15 (колонка А) вказується обсяг придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, ввезення) з податком на додану вартість товарів/послуг та необоротних активів, які частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково в операціях, які не є об`єктом оподаткування (стаття 196 розділу V Кодексу), та/або звільнені від оподаткування (стаття 197 розділу V Кодексу, підрозділ 2 розділу XX Кодексу, міжнародні договори (угоди)), та/або не оподатковуються (постачання послуг за межами митної території України та послуг, місце постачання яких визначено відповідно до пунктів 186.2, 186.3 статті 186 розділу V Кодексу за межами митної території України).
Розрахунок частки використання товарів/послуг та/або необоротних активів в оподатковуваних операціях здійснюється за попередній календарний рік. Для новоствореного платника та/або платника, у якого протягом попереднього календарного року були відсутні неоподатковувані операції, - перший звітний (податковий) період, у якому задекларовані такі операції.
Відповідний розподіл суми податку на додану вартість для визначення частини податкового кредиту здійснюється відповідно до визначеної у таблиці 1 (Д7) (додаток 7) частки використання товарів/послуг та/або необоротних активів в оподатковуваних операціях.
Визначена частка використання товарів/послуг та/або необоротних активів в оподатковуваних операціях застосовується протягом поточного календарного року при визначенні податкового кредиту і заповненні рядка 15.1 (колонка Б) декларації.
Враховуючи викладене, платник податку вправі включити до складу податкового кредиту частку сплаченого податку на додану вартість, яка відповідає частці використання таких відповідних операцій в оподатковуваних операціях звітного періоду.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач, застосовуючи вищезазначені правила, визначив частку, що включається до складу податкового кредиту, у розмірі 81,4%. Частина обсягу придбання, що включається до складу податкового кредиту за липень 2011 року, склала 2494202,00 грн., що відображено у рядку 15.1 (колонка А) та відповідає підсумку Реєстру виданих та отриманих податкових накладних (графа 9).
Однак, в декларації з податку на додану вартість за липень 2011 року позивачем помилково зазначено загальний обсяг оподатковуваних операцій з придбання - рядок 15 (колонка А) - 2608317,00 грн. замість 3064130,00 грн., при цьому розрахунок проведений, виходячи із правильної суми, а тому така помилка не вплинула на показник рядка 17 (усього податкового кредиту) та не вплинула на суму, що підлягає сплаті до бюджету - рядки 18 та 25 Декларації.
За встановлених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність посилань податкового органу на заниження позивачем податкового кредиту за липень 2011 року в сумі 74206,00 грн.
Щодо висновку податкового органу про порушення позивачем пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суд касаційної інстанції звертає увагу на таке.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.