У Х В А Л А
23 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 2-24/494-2009
Провадження № 12-4гс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
суддів Антонюк Н. О.,Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А.,Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р.,Князєва В. С, Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2019 року й ухвалу Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року, винесені за результатами розгляду подання Приватного виконавця Виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, у справі № 2-24/494-2009 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рехау" до фізичної особи-підприємця Кофтєлєва Тимофія Анатолійовича, особа, права якої обтяжуються - ОСОБА_1, про стягнення 84 195,47 грн і
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 квітня 2009 року у справі № 2-24/494-2009 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рехау" (далі - ТОВ "Рехау") до фізичної особи-підприємця Кофтєлєва Тимофія Анатолійовича (далі - ФОП Кофтєлєв Т. А.) про стягнення 92 355,58 грн задоволено частково. Стягнуто з ФОП Кофтєлєва Т.А. на користь ТОВ "Рехау" заборгованість в сумі 60 386,37 грн, інфляційні втрати в сумі 3 832,22 грн, 48 % річних в сумі 17 580,72 грн, пеню в сумі 6 745,26 грн, витрати зі сплати державного мита в сумі 885,45 грн та 115,17 грн витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні позовних вимог про стягнення 2 174,09 грн пені відмовлено. На виконання вказаного рішення Господарським судом Автономної Республіки Крим 28 квітня 2009 року було видано відповідний наказ.
Приватним виконавцем Виконавчого округу Полтавської області Скрипником Володимиром Леонідовичем (далі - приватний виконавець) 07 серпня 2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу про примусове виконання рішення № 2-24/494-2009, виданого 28 квітня 2009 року Господарським судом Автономної Республіки Крим.
У квітні 2019 року приватний виконавець звернувся до господарського суду Київської області із поданням, у якому просив визнати житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку, які зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_1, спільною сумісною власністю подружжя; визначити Ѕ частку в праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 54,1 кв. м, житловою площею 28,06 кв. м та Ѕ частку в праві власності на земельну ділянку площею 0,215 га кадастровий номер 5324083901:01:001:0266, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, за Кофтєлєвим Т. А., на які можливо звернути стягнення.
Подання обґрунтоване тим, що приватним виконавцем здійснено всі можливі та необхідні дії, пов`язані з виконанням рішення суду, проте виконання рішення суду унеможливлюється внаслідок ігнорування боржником законних вимог приватного виконавця та вчиненням ним дій (бездіяльності), які спрямовані на ухилення від виконання рішення суду, що зумовило необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яке перебуває в інших осіб, а саме: частину житлового будинку та земельної ділянки, які за час шлюбу між боржником Кофтєлєвим Т. А. і ОСОБА_1 було зареєстровано за останньою на праві приватної власності, отже, боржник володіє цим майном на праві спільної сумісної власності.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року подання приватного виконавця задоволено частково. Закрито провадження в частині вимог про визнання житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки, які зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_1, спільною сумісною власністю подружжя. Визначено Ѕ частку в праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 54,1 кв. м, житловою площею 28,06 кв. м та Ѕ частку в праві власності на земельну ділянку площею 0,215 га, кадастровий номер 5324083901:01:001:0266, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_1 .
Ухвалу суду мотивовано тим, що подання приватного виконавця в частині вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, тому провадження в справі в частині цих вимог має бути закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України. При вирішенні вимог приватного виконавця щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для їх задоволення, оскільки Кофтєлєв Т. А. перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, отже, він разом із своєю дружиною володіє відповідним майном на праві спільної сумісної власності і частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними. З огляду на те, що боржником не надано доказів виконання рішення суду у зазначеній справі, суд вважав за можливе визначити частку майна боржника, на яке може звертатися стягнення, у майні, яким він володіє спільно з дружиною ОСОБА_1 .
Не погодившись з ухвалою Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтувала, зокрема порушенням судом першої інстанції правил предметної та суб`єктної юрисдикції і зауважила, що судом при розгляді подання приватного виконавця фактично вирішено спір щодо майна, набутого заявницею за власні кошти за час шлюбу з відповідачем, який було розірвано у встановленому законом порядку. Натомість факт придбання заявницею житлового будинку та земельної ділянки за власні кошти встановлено рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня 2019 року у справі № 545/1476/19. Водночас ОСОБА_1 наголосила, що відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України суд, визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, має встановити певні факти, однак таке питання не може бути предметом судового розгляду в межах розгляду подання приватного виконавця в процесі виконання рішення суду в господарській справі, тим більше спір щодо майна подружжя в будь-якому випадку підвідомчій судам загальної юрисдикції.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вимог подання приватного виконавця щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про підвідомчість цього подання приватного виконавця господарському суду, оскільки справа № 2-24/494-2009 за позовом ТОВ "Рехау" до ФОП Кофтєлєва Т. А. про стягнення заборгованості, наказ у якій знаходиться на виконанні у приватного виконавця, розглядалась господарським судом.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у листопаді 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2019 року й ухвалу Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року.
Касаційну скаргу обґрунтовано, зокрема тим, що розмір часток дружини та чоловіка у майні, що є об`єктом спільної сумісної власності, визначається при поділі майна подружжя і такі правовідносини урегульовано положеннями Сімейного кодексу України та є цивільно-правовими, тому спори стосовно такого майна, у тому числі щодо права власності одного з подружжя на це майно, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Додатково ОСОБА_1 зауважила про те, що не є учасником виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду, тому належне їй майно не може бути об`єктом такого виконання. Вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про підвідомчість подання приватного виконавця щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, господарському суду є помилковим.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 15 січня 2020 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил предметної юрисдикції.
Відповідно до частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.