Постанова
Іменем України
30 січня 2020 року
м. Київ
справа №177/585/18
провадження № 51-4748км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурорів Ламана С.І., Підгорного Д.В.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та його захисника Вірка В.В. на вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040450000983, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт Просяна Покровського району Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 31 грудня 2017 року приблизно о 00:50, керуючи технічно-справним автомобілем марки "ЗАЗ 110206", реєстраційний номер НОМЕР_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, рухався по сухому асфальтному покриттю проїзної частини дороги між смт Христофорівка Криворізького району Дніпропетровської області та с. Софіївка (до перейменування Валове) Криворізького району Дніпропетровської області. Водій ОСОБА_1, діючи зі злочинною самовпевненістю, тобто передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, але легковажно розраховуючи на їх відведення, рухаючись в напрямку с. Софіївка (до перейменування Валове) Криворізького району Дніпропетровської області по лівому заокругленню зазначеної дороги, в порушення п. 1.5., 2.3.(б), 2.9.(а), 2.10.(а), 12.1. Правил дорожнього руху, не обрав безпечної швидкості руху та не врахував дорожньої обстановки, внаслідок чого виїхав за межі проїзної частини дороги ліворуч по напрямку його руху та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, який внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2019 рокувирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений та його захисник порушують питання про скасування судових рішень та призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. При цьому вказують на однобічність і неповноту судового розгляду та недоведеність вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочині. Зазначають до того про недопустимість ряду доказів у кримінальному провадженні, зокрема вважають, що протокол огляду місця ДТП від 31 грудня 2017 року, висновки експертів судово-медичних експертиз №№ 152 та 70, протоколи слідчих експериментів здобуті внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Крім того, звертають увагу на те, що свідки та потерпілий надали суперечливі свідчення, щодо механізму зближення автомобіля з пішоходами. Стверджують, що було проігноровано клопотання засудженого про проведення слідчого експерименту за його участі. Вказують на відсутність належних доказів про вчинення ОСОБА_1 злочину в стані алкогольного сп`яніння. Апеляційний суд, в свою чергу, не виправив допущених судом першої інстанції порушень і лише формально дав оцінку доводам сторони захисту, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.
В судовому засіданні засуджений підтримав подану скаргу, а прокурори заперечували проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачена.
Доводи засудженого та його захисника щодо неповноти судового розгляду, а також їх незгода з оцінкою доказів, яка надана судом, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Висновок суду про порушення ОСОБА_1 правил безпеки дорожнього руху, підтверджений рядом досліджених доказів, зокрема показаннями потерпілого неповнолітнього ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, даними протоколів проведених слідчих експериментів за участі неповнолітніх свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Що стосується тверджень сторони захисту про суперечливість показань потерпілого та свідків, то вони були предметом перевірки судів першої і апеляційної інстанцій та обґрунтовано визнані безпідставними. Так, при оцінці достовірності цих показань істотних суперечностей, які б впливали на правильність установлених фактичних обставин кримінального провадження та ролі засудженого при вчиненні дорожньо-транспортної пригоди вставнолено не було.Щодо певних розбіжностей у показаннях свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_2, то суд послався на те, що вони свідчать про індивідуальне сприйняття кожним подій, учасниками яких вони були, при цьому вказані свідки та потерпілий дали послідовні показання щодо місця, часу, обставин та механізму наїзду на них автомобілем засудженого. Їх показання об`єктивно підтвердженні даними проведених слідчих експериментів за їх участі, під час яких свідки вільно орієнтувалися на місцевості, де відбулася дорожньо-транспортна пригода, без сторонніх підказок з деталями описували механізм даної пригоди, учасниками і очевидцями якої вони були.
Крім того, вина засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується і письмовими доказами, зокрема даними протоколів: огляду місця дорожньо-транспортної події від 31 грудня 2017 року; протоколу про огляд автомобіля від 31 грудня 2017 року, висновками проведених експертиз експертів.
Зібрані у справі докази у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення, а доводи захисника та засудженого про неналежне встановлення події цього злочину є непереконливими.