Постанова
іменем України
28 січня 2020 року
м. Київ
справа № 610/2958/17
провадження № 51-2250км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Могильного О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О.М.,
прокурора Сулятицького І.С.,
представника потерпілого
(в режимі відеоконференції) Савченка Г.М.,
захисника (в режимі відеоконференції) Татьянка А.М.,
засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Татьянка А.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 29 березня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 2 квітня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220190001126, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця колгоспу ДВЗ-2 Бекобадського району Ташкентської області Республіки Узбекистан, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вищезазначеним вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 ухвалено обчислювати з моменту фактичного затримання.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 22 097 грн та 200 000 грн у рахунок відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди відповідно.
Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат і заходів забезпечення кримінального провадження.
За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 23 вересня 2017 року близько 07:00 (точний час під час досудового розслідування не було встановлено), перебуваючи поблизу власного домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1, на ґрунті особистих неприязних відносин у ході сварки зі ОСОБА_2, діючи умисно та протиправно, завдав чотирьох ударів кулаками обох рук по голові потерпілого, чим заподіяв останньому згідно з висновком судово-медичної експертизи від 11 жовтня 2017 року № 100-ОКБ/17 тяжких тілесних ушкоджень.
Апеляційний суд ухвалою від 2 квітня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без зміни, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на порушення судами обох інстанцій вимог ст. 23 КПК, які безпосередньо в судових засіданнях потерпілого не допитали, а у своїх рішеннях послалися на відеозапис допиту ОСОБА_2, зроблений слідчим із порушенням вимог кримінального процесуального закону, тому відповідно до вимог ст. 86 КПК він є недопустимим доказом. Також сторона захисту зазначає про те, що поза увагою судів обох інстанцій залишилися розбіжності в показаннях свідка ОСОБА_3, які він надавав під час проведення слідчого експерименту за його участю і в судовому засіданні місцевого суду щодо кількості ударів, завданих обвинуваченим потерпілому, та які було покладено в основу вироку. Також суди обох інстанцій безпідставно взяли до уваги показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, котрі не були очевидцями події, а їхні свідчення є лише припущеннями і не підтверджують винуватості ОСОБА_1 у вчиненні вказаного злочину.
Крім того, захисник стверджує, що місцевий суд безпідставно поклав в основу обвинувального вироку як доказ винуватості ОСОБА_1 протокол огляду місця події від 23 вересня 2017 року, в ході якого були виявлені та вилучені нашарування бурого кольору на ґрунті, який не вказує на те, що тілесних ушкоджень ОСОБА_2 завдав саме обвинувачений.
Також сторона захисту вказує про те, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання захисника про проведення комісійної судово-медичної експертизи та поклав в основу вироку висновки судово-медичних експертиз від 11 жовтня 2017 року № 100-ОКБ/17 та від 13 жовтня 2017 року № 348-БЛ/17, які захисник вважає неналежними доказами, оскільки ці висновки зроблено на підставі дослідження лише медичної документації, а саме медичної картки № 9.14676/924, отриманої експертом із КЗОЗ "ОКЛ ЦЕМД та МК", яку було заповнено після доставки ОСОБА_2 до лікарні у зв`язку з інкримінованими ОСОБА_1 подіями, без огляду потерпілого та без витребування амбулаторної картки й медичної документації на ім`я ОСОБА_2 з лікувального закладу, де, за версією сторони захисту, потерпілий раніше перебував на лікуванні у зв`язку з травмою голови.
Крім того, захисник зазначає, що у висновку судово-медичної експертизи від 11 жовтня 2017 року № 100-ОКБ/17 не було встановлено механізму та характеру заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_2, незважаючи на те, що слідчий у постанові про призначення судово-медичної експертизи від 25 вересня 2017 року порушував ці питання, які залишилися без відповідей.
Скаржник звертає увагу на те, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК, залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, не надав вичерпних відповідей на доводи в указаній скарзі та належним чином не мотивував такого рішення.
У запереченнях та письмових поясненнях до них представник потерпілого просить залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, вважає рішення судів обох інстанцій законними та обґрунтованими.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу і просили її задовольнити у повному обсязі.
Прокурор та представник потерпілого заперечував проти задоволення касаційної скарги сторони захисту.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.