ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2020 року
справа № 480/1877/16-к
провадження № 51-3047км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А.М.,
суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Кулаківського К.О.,
потерпілого ОСОБА_1,
представника потерпілого Туманової О.В.,
засудженого ОСОБА_2,
захисника Дорошенка М.В. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016150260000182, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст.187 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2016 року та вирок Миколаївського апеляційного суду від 4 січня 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2016 року ОСОБА_2 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
- за пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 15 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
- за ч. 4 ст. 187 КК - на строк 8 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Відповідно до вироку Миколаївського апеляційного суду від 4 січня 2019 вирок щодо ОСОБА_2 у частині призначення покарання за пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК скасовано та ухвалено новий вирок, яким призначено ОСОБА_2 покарання за цим законом у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 187 КК, ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 23 лютого 2016 року в період з 14:00 по 15:00, будучи в стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, маючи умисел на заволодіння майном ОСОБА_3, з корисливих мотивів прийшов до квартири АДРЕСА_2, де, застосовуючи фізичне насильство, яке є небезпечним для життя та здоров`я,завдав ОСОБА_3 один удар ножем в ділянку черевної порожнини, внаслідок чого потерпілий упав на підлогу. Метою ОСОБА_2 було заволодіння майном потерпілого, у зв`язку з чим у нього виник умисел на позбавлення його життя, з метою реалізації якого він завдав ОСОБА_3 не менше 85 ударів ножем у різні частини тіла, а саме: в ділянку черевної порожнини, грудей, тулуба, обличчя, шиї, грудей, спини, при цьому коли його ніж вийшов з ладу, а ОСОБА_3 ще подавав ознаки життя, ОСОБА_2 узяв на кухні два ножи та ними продовжував завдавати удари. Від отриманих тяжких тілесних ушкоджень потерпілий помер. Після цього ОСОБА_2 заволодів ноутбуком "Lenovo G 510" вартістю 7 299,90 грн та мобільним телефоном "Samsung" вартістю 2 000 грн, що належали потерпілому.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень і даним про його особу через суворість, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх доводів зазначає, що:
- повністю визнає свою вину у вчиненні умисного вбивства, однак наполягає, що ножа заздалегідь не брав,умисел на заволодіння майном потерпілого у нього виник вже після завдання ударів потерпілому, тому відсутня кваліфікуюча ознака - вчинення вбивства з корисливих мотивів, а також немає складу злочину за ч. 4 ст. 187 КК;
- кваліфікуюча ознака - вчинення вбивства з особливою жорстокістю - також має бути виключена з обвинувачення, оскільки він не мав умислу спричинити особливі страждання, численних ударів завдав у невеликий проміжок часу внаслідок того, що потерпілий чинив опір;
- на підставі наведеного його дії слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 115 на ч. 1 ст. 115 КК, з ч. 4 ст. 187 на ч. 2 ст. 185 КК;
- наркотичних засобів перед вчиненням злочинів він не вживав;
- протокол слідчого експерименту є недопустимим доказом, оскільки на слідчому експерименті він надавав показання під психологічним тиском працівників поліції, відтворення обставин події не було, проте суд апеляційної інстанції врахував відеозапис слідчого експерименту як доказ, не досліджуючи його;
- призначаючи покарання у виді довічного позбавлення волі, яке є занадто суворим, апеляційний суд не взяв до уваги даних про його особу та пом`якшуючі покарання обставини, а саме того, що він визнав вину, щиро розкаявся та сприяв розкриттю злочину, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується, є особою молодого віку, виховувався без батьків.
Позиції учасників судового провадження
Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні:
- засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу;
- прокурор, потерпілий та представник потерпілого просили залишити вирок апеляційного суду без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Мотиви Суду
У касаційній скарзі порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Крім того, згідно з вимогами ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, в частині встановлених судом фактичних обставин провадження (в тому числі щодо вчинення злочину в стані наркотичного сп`яніння) та оцінки доказів, належність і допустимість яких було перевірено судом апеляційної інстанції.
Доводи засудженого про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими на таких підставах.
Згідно з матеріалами провадження ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 27 січня 2017 року вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_2 змінено, виключено з вироку кваліфікуючу ознаку за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК - вчинення вбивства з особливою жорстокістю.
Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 травня 2018 року ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 27 січня 2017 року щодо ОСОБА_2 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Твердження у касаційній скарзі засудженого щодо відсутності у нього корисливого мотиву при вчиненні вбивства були предметом розгляду суду касаційної інстанції та у вищевказаній постанові їм дано належну оцінку, з якою погоджується Суд.
Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про наявність у діях ОСОБА_2 кваліфікуючої ознаки умисного вбивства - корисливого мотиву - на підставі аналізу встановлених судом фактичних обставин та досліджених у судовому засіданні доказів, а саме: показань ОСОБА_2 ; наявності на місці вчинення злочину ножа, який був принесений у квартиру останнім та використаний для завдання тілесних ушкоджень потерпілому; факту протиправного заволодіння майном потерпілого за відсутності іншого (не корисливого) мотиву для заподіяння смерті потерпілому; відсутності розриву в часі між вбивством і заволодінням майном потерпілого; факту реалізації ОСОБА_2 після вчинення злочину викраденого ноутбука; даних про особу обвинуваченого, який є наркозалежним, без постійного місця роботи, що у сукупності свідчить про вчинення розбійного нападу та вбивства потерпілого саме з метою заволодіння майном.
За таких обставин, на думку Суду, судами правильно встановлено, що засуджений, позбавляючи потерпілого життя, бажав отримати у зв`язку із цим матеріальні блага, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 діяв з корисливих мотивів.
З урахуванням зазначеного твердження у скарзі засудженого ОСОБА_2 про те, що умисел на заволодіння майном виник у нього після завдання ударів не спростовують правильність висновків суду в цій частині.
Оскільки суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 вчинив напад на потерпілого з метою заволодіння його майном, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень,під час якого скоїв умисне вбивство потерпілого з корисливих мотивів, суд правильно кваліфікував дії обвинуваченого у сукупності ще і за ч. 4 ст. 187 КК. За встановлених обставин підстав для кваліфікації його дій за епізодом заволодіння майном за ч. 2 ст. 185 КК, як таємне викрадення чужого майна, у суду не було.