ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2020 року
м. Київ
справа № 754/14281/17
провадження № 51-218кмо19
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої Григор`євої І. В.,
суддів Анісімова Г. М., Кравченка С. І., Луганського Ю. М., Мазура М. В., Огурецького В. П., Щепоткіної В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Ширмер О. О.,
засудженого ОСОБА_1,
захисників Покутнього О. М. та Вознюка А. С.,
потерпілої ОСОБА_2,
представника потерпілої Рокицького В. А.,
прокурора Шевченко О. О.,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Покутнього О. М. на вирок Деснянського суду м. Києва від 7 червня 2018 року й ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року, а також потерпілої ОСОБА_2 та прокурора на згадану ухвалу в кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини
За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 7 червня 2018 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 от. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_3 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди 728,58 грн та 48 000 грн відповідно.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Як установив суд, 5 вересня 2017 року приблизно об 11:25 ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем Mercedes-Benz Sprinter (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись у м. Києві по вул. Драйзера в напрямку просп. Ватутіна, порушив вимоги п.п. "б" п. 2.3, п.п. "а" п. 4.16, п. 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), виявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, що був позначений дорожніми знаками та розміткою, не надав переваги в русі пішоходу ОСОБА_3 і внаслідок цього вчинив наїзд на останню. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпіла отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритої травми таза.
Київський апеляційний суд ухвалою від 12 листопада 2018 року змінив вирок, пом`якшив ОСОБА_1 основне покарання, обравши його із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн. У решті вирок залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У спільній касаційній скарзі захисник Покутній 0. М. та засуджений ОСОБА_1 просять скасувати на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), згадані судові рішення, а кримінальне провадження закрити за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення або через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливості їх отримати. Мотивуючи свої вимоги, скаржники наголошують на істотному порушенні ст. 290 КПК через невідкриття стороні захисту медичних документів, на яких ґрунтується висновок судово-медичного експерта. Також, за їхніми твердженнями, указані документи слідчий отримав незаконно, а отже є сумнівною і допустимість зазначеного висновку. Вважають, що суди нижчих інстанцій не дали належної оцінки зібраним у справі доказам, унаслідок чого необґрунтовано визнали доведеною винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину проти безпеки руху. Водночас, посилаючись на позитивні дані про особу останнього та встановлені пом`якшуючі обставини, сторона захисту наполягає на несправедливості призначеного засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати на підставах, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. Суть доводів сторони обвинувачення зводиться до того, що вказаний суд усупереч приписам статей 50, 65 КК не врахував поведінки засудженого, котрий не визнав своєї провини та не виявив щирого каяття, і за відсутності обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, неправомірно призначив ОСОБА_1 із застосуванням ст. 69 цього Кодексу невиправдано м`яке за розміром основне покарання.
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_2, зазначаючи аналогічні по суті доводи і про те, що засуджений не відшкодував у повному обсязі завданої злочином шкоди, також порушує питання про скасування згаданої ухвали і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції через м`якість обраного засудженому заходу примусу.
На скарги потерпілої та прокурора захисник Покутній О. М. подав заперечення, в яких, наводячи аргументи, стверджує про неспроможність заявлених стороною обвинувачення касаційних вимог.
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - Суд)
Колегія суддів Другої судової палати Суду ухвалою від 17 вересня 2019 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 передала на розгляд об`єднаної палати Суду на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК.
Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку з тим, що вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування ч. 12 ст. 290 КПК у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Суду від 7 серпня 2019 року (справа № 555/456/18, провадження № 51 -2676км!9).
Зокрема, у цій постанові колегія суддів Третьої судової палати Суду визнала істотним порушенням зазначеної норми права відсутність у матеріалах кримінального провадження медичної документації, на які посилається судово- медичний експерт, і що таке виключає залучення як допустимих доказів указаної документації та сформованого на її основі експертного висновку.
Натомість колегії суддів Першої та Другої судових палат Суду у своїх постановах від 8 серпня 2019 року та від 18 квітня 2019 року (справа № 644/7312/13к, провадження № 51-8073км18 та справа № 357/1/16-к, провадження № 51-5364км18 відповідно) висловили протилежну позицію, зазначивши, що не відкриття медичної документації в порядку ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
З огляду на викладене та нормативне розуміння положень ст. 434-2 вказаного Кодексу об`єднана палата здійснює розгляд цього кримінального провадження за процедурою, визначеною законом.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції засуджений та його захисники підтримали скаргу сторони захисту, заперечивши обгрунтованість касаційних вимог прокурора та потерпілої; натомість останні і представник потерпілої просили задовольнити касаційні скарги сторони обвинувачення й потерпілої, наполягаючи на неспроможності доводів захисту.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах й у запереченнях на них, об`єднана палата дійшла висновку, що подана прокурором скарга підлягає задоволенню, а скарги потерпілої, засудженого та захисника слід задовольнити частково з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 вказаного Кодексу при здійсненні касаційного провадження Суд не уповноважений скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту розгляду, невідповідність викладених у них висновків фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених у вироку.
У спільній касаційній скарзі сторони захисту, як випливає з її змісту, заперечується повнота судового розгляду, правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження та достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірка в силу ст. 433 КПК до повноважень Суду законом не віднесено.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, проаналізувавши показання допитаних упродовж судового слідства обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 ; дані, що містяться у протоколі огляду місця події від 5 вересня 2017 року та у схемі з фототаблицею до нього; висновок судово-медичного експерта № 1395/Е від 27 вересня 2017 року, оцінивши зібрані докази, визнав доведеною винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину проти безпеки руху. Відповідно до встановлених фактичних обставин кримінального провадження суд кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК і призначив йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
ОСОБА_1 , не погодившись із вироком, подав на нього апеляційну скаргу. У ній він, наводячи переважно аргументи, викладені в касаційній скарзі, стверджував про необґрунтованість засудження й водночас про надмірну суворість призначеного йому покарання. Скаржник також заявив альтернативні вимоги, зокрема, просив скасувати оспорюване рішення та закрити кримінальне провадження через відсутність у діянні складу злочину або змінити вирок і пом`якшити захід примусу.
За наслідками апеляційного розгляду попри залишення без задоволення скарги сторони захисту, суд змінив вирок у порядку ст. 404 КПК і пом`якшив ОСОБА_1 основне покарання, яке призначив із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Зазначивши в ухвалі мотиви та підстави, якими керувався при прийнятті рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність засудження ОСОБА_1, а доводи останнього про протилежне, у тому числі про порушення ст. 290 КПК, визнав неспроможними. Відхиляючи аргументи сторони захисту про істотне порушення приписів вказаного Кодексу, сумнівність походження медичної документації та сформованого на її основі експертного висновку, суд послався на те, що таку документацію слідчому надала потерпіла ОСОБА_2 і цей факт вона підтвердила в судовому засіданні, згадані документи були предметом судово-медичного дослідження, проведеного на підставі відповідної постанови слідчого, в якій також відображено відомості про передачу експерту тієї ж документації. Крім того, апеляційний суд зазначив, що зміст первинної довідки від 5 вересня 2017 року № 6222 не спростовує правильності висновків експерта, адже вони ґрунтуються на всебічній оцінці всіх даних про шкоду, завдану здоров`ю ОСОБА_2, серед яких є результати лабораторних досліджень. З огляду на викладене суд визнав допустимим доказом судово-медичну експертизу, якою було встановлено ступінь тяжкості спричинених потерпілій тілесних ушкоджень та механізм їх утворення.