Постанова
Іменем України
29 січня 2020 року
м. Київ
справа № 642/1536/17-ц
провадження № 61-6753св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Харківська місцева прокуратура № 1, яка діє в інтересах Харківської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 12 березня 2018 року у складі судді Євтіфієва В. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2017 року Харківська місцева прокуратура № 1, яка діє в інтересах Харківської міської ради звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та знесення нерухомого майна.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року у справі № 642/4342/14-ц, визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю літ. "В-1" загальною площею 50,6 кв. м, основною - 41,6 кв. м, допоміжною - 9,0 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13 травня 2015 року у справі № 642/4342/14-ц задоволено апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України, скасовано заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва.
Згідно з інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна нежитлова будівля літ. "В-1" загальною площею 50,6 кв. м належить ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 23 червня 2016 року (серія та номер: 2369, виданий 23 червня 2016 року, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30183695 від 23 червня 2016 року 17:17:14, приватний нотаріус Лавінда Н. О., Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область) у розмірі частки 1/2 нежитлової будівлі та від 23 червня 2016 року (серія та номер: 2530, виданий 23 червня 2016 року, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Харитонова Я. М., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30185453 від 23 червня 2016 року 18:56:23, приватний нотаріус Харитонова Я. М., Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область) у розмірі 1/2 частини нежитлової будівлі.
Право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. "В-1" зареєстровано на підставі заочного рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року у справі № 642/4342/14-ц, яке на момент державної реєстрації скасоване рішенням Апеляційного суду Харківської області. Отже, у ОСОБА_1 було відсутнє право власності на нежитлову будівлю літ. "В-1" на момент її продажу ОСОБА_2 .
Посилаючись на викладене, Харківська місцева прокуратура № 1 просила визнати договори купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "В-1" на АДРЕСА_1, від 23 червня 2016 року № 2369 та від 23 червня 2016 року № 2530 недійсними; зобов`язати ОСОБА_1 привести у попередній стан, тобто такий, який існував до початку здійснення будівництва, збудовану нежитлову будівлю загальною площею 50,6 кв. м літ. "В-1" розташовану на АДРЕСА_1, шляхом знесення.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 12 березня 2018 року позов Харківської місцевої прокуратури № 1 задоволено. Визнано договори купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "В-1" на АДРЕСА_1 від 23 червня 2016 року № 2369 та № 2530, недійсними. Зобов`язано ОСОБА_1 привести у попередній стан, тобто такий, який існував до початку здійснення будівництва, збудовану нежитлову будівлю загальною площею 50,6 кв. м літ. "В-1" розташовану на АДРЕСА_1, шляхом знесення. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що нежитлова будівля літ. "В-1", загальною площею 50,6 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 самочинно збудована. Доказів про наявність дозвільних документів на право виконання будівельних робіт із будівництва об`єкта та вводу його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до матеріалів справи не надано. Право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. "В-1" зареєстровано на підставі заочного рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року у справі № 642/4342/14-ц, яке на момент державної реєстрації скасоване рішенням Апеляційного суду Харківської області. Отже, у ОСОБА_1 на час укладення договору відсутнє право власності на нежитлову будівлю літ. "В-1" на момент продажу останньої ОСОБА_2, а тому було відсутнє право на укладення договору щодо вказаного майна. Станом на 08 лютого 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у встановленому порядку договір користування (оренди) земельною ділянкою не оформлено, земельний податок за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, не сплачується, що підтверджується листом Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 08 лютого 2017 року № 369/9/20-30-13-17. ОСОБА_1 здійснила відчуження нежитлової будівлі ОСОБА_2 без права власності на вказану самочинно збудовану будівлю, з порушенням вимог статей 203, 377 ЦК України, без права власності чи користування земельною ділянкою на якій розташована зазначена нежитлова будівля. Вказані правочини спрямовані на використання всупереч закону землі, як об`єкта права власності українського народу, на якій розташована нежитлова будівля літ. "В-1", право розпорядження якою відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад.
Постановою Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 здійснила відчуження нежитлової будівлі літ. "В-1" на АДРЕСА_1, ОСОБА_2 без права власності на вказану самочинно збудовану будівлю, з порушенням вимог ЦК України, без права власності чи користування земельною ділянкою на якій розташована зазначена нежитлова будівля. Земельна ділянка на АДРЕСА_1 , на якій розташована самочинно побудована нежитлова будівля літ. "В-1", знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради і розпоряджатися цією земельною ділянкою має право лише територіальна громада м. Харкова, в особі Харківської міської ради.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 12 березня 2018 рокута постанову Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та залишити позов без розгляду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що матеріали справи не містять підтвердження того, що Харківська міська рада вважала доцільним знесення спірної будівлі. Наполягала на цьому лише прокуратура. Він неодноразово в суді першої інстанції зазначав, що займається оформленням документів на оренду землі, та те, що Харківська міська рада не має заперечень щодо надання цієї землі в оренду. Прокурор не входить до системи органів місцевого самоврядування і не може собою їх замінювати. У своєму позові прокурор зазначає, що звертається до суду в інтересах держави в особі Харківської міської ради, але не обґрунтовує, яким Законом або іншим нормативно-правовим актом цьому органу надані або делеговані повноваження щодо захисту саме державних інтересів.
31 травня 2019 року ОСОБА_2 подав до суду додаткове правове обґрунтування до касаційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Частиною четвертою статті 183 ЦПК України визначено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
З огляду на те, що повний текст оскаржуваного ОСОБА_2 рішення суду апеляційної інстанції складений 26 лютого 2019 року, подані заявником доповнення підлягають залишенню без розгляду.
У травні Харківська місцева прокуратура № 1 подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що компетентним органом, який мав вирішувати питання про можливість введення нежитлової будівлі в експлуатацію, була Державна архітектурно-будівельна інспекція. ОСОБА_1 не реалізувало своє право на введення в експлуатацію збудованої нежитлової будівлі літ. "В-1" шляхом звернення до компетентних органів, що підтверджується відомостями з Реєстру дозвільних документів Державної архітектурно-будівельної інспекції. Пред`являючи позов у вказаній справі місцева прокуратура обґрунтувала наявність "інтересів держави". Підставою для представництва інтересів держави в суді є та обставина, що порушено інтереси держави в особі Харківської міської ради щодо реалізації прав законного власника та розпорядника спірної земельної ділянки на момент звернення з позовом до суду, отримання від неї корисних властивостей, можливості надання цієї земельної ділянки у власність чи користування в передбаченому законом порядку.
У травні 2019 року ОСОБА_2 подав клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
Підстави для задоволення такого клопотання відсутні, виходячи з такого.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Разом із тим, як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини встановлені судами
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року у справі № 642/4342/14-ц, визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю літ. "В-1" загальною площею 50,6 кв. м, основною - 41,6 кв. м, допоміжною - 9,0 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13 травня 2015 року у справі № 642/4342/14-ц задоволено апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України, скасовано заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва.
У мотивувальній частині рішення апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції не враховано положень статей 331, 376 ЦК України та роз`яснень цих положень, які містяться у пункті 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)", внаслідок чого, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про порушення права ОСОБА_1 на володіння та користування належною їй власністю за відсутності рішення компетентного органу та розглянув справу без залучення до участі у ній Державної архітектурно-будівельної інспекції України.