Постанова
Іменем України
29 січня 2020року
м. Київ
справа № 383/960/17-ц
провадження № 61-4013св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 січня 2019 року у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Єгорова С. М., Кіселик С. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на житловий будинок.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування, набув у власність домоволодіння на АДРЕСА_1 . У липні 2003 року вона та ОСОБА_5 домовилися про продаж їй вказаного будинку, у зв?язку з чим, 28 липня 2003 року уклали угоду про передачу завдатку у рахунок купівлі-продажу нерухомості, вартістю 5 300,00 грн. Вказана угода посвідчена державним нотаріусом Бобринецької державної нотаріальної контори Вороненко Л. В. Завдаток передано продавцеві в присутності нотаріуса. На проханням продавця, ціну продажу в нотаріально посвідченій угоді зазначено 5 300,00 грн, але фактично будинок продано за 8 300,00 грн. 25 серпня 2003 року вона у присутності свідків передала ОСОБА_2 2 000,00 грн у рахунок сплати вартості будинку, що підтверджується відповідною розпискою, а 12 вересня 2003 року передала йому за розпискою ще 5 300,00 грн у якій ОСОБА_5 зазначив, що одержав виплату за будинок на АДРЕСА_1, у розмірі 5 300,00 грн, у зв?язку з чим, передає їй всі документи на домоволодіння і зобов`язується до 12 жовтня 2003 року оформити договір у нотаріальній конторі. Також вказав, що одержав всю суму вартості будинку, претензій до покупця немає. Після отримання коштів ОСОБА_2 постійно обіцяв нотаріально оформити договір купівлі-продажу. Наприкінці вересня 2003 року звільнив будинок, передавши покупцю ключі від домоволодіння та книжки по комунальним послугам. Так як будинок потребував капітального ремонту, позивач не змогла одразу переїхати та вселитися. 09 квітня 2004 року ОСОБА_2 зареєстрував її у будинку з сином ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_1 сина ОСОБА_2, сам знявся з реєстраційного обліку та виїхав із міста. З жовтня 2003 року до червня 2017 року вона володіла спірним домоволодінням, виплачувала всі необхідні платежі, зробила ремонт та проживала в ньому разом зі своєю родиною. Влітку 2017 року до неї звернулися відповідачі повідомивши, що власник будинку ОСОБА_5 помер, а вони є його спадкоємцями, у зв`язку з чим їй необхідно звільнити домоволодіння. Проте будинок не може бути спадковим майном, тому що у 2003 році вийшов із володіння власника ОСОБА_5 у зв`язку із укладенням договору купівлі-продажу, умови якого виконані. Вона виконала всі умови угоди, неодноразово намагалася змусити продавця нотаріально оформити правочин, але він постійно ухилявся від виконання своїх зобов`язань. Умови договору виконав частково.
Посилаючись на викладене, позивач просила визнати дійсною угоду, укладену 28 липня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про продаж домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок із надвірними будівлями за вказаного адресою.
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 10 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.Визнано договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на АДРЕСА_1, укладеного 28 липня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, дійсним. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок із надвірними будівлями АДРЕСА_1 . Відмовлено у задоволенні вимог до ОСОБА_3 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що уклавши з ОСОБА_1 угоду завдатку у письмовій, нотаріально посвідченій формі, ОСОБА_5 тим самим підтвердив наявність фактично укладеного договору купівлі-продажу спірного житлового будинку. За умовами якого сторони домовилися щодо усіх істотних умов, відбулось повне виконання правочину, проте продавець ухилився від його нотаріального посвідчення, чим обмежив право позивача. ОСОБА_3 спадщину після смерті батька не прийняла, тому спірним правочином не порушуються її права та інтереси.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 16 січня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що між сторонами є нотаріально посвідчена угода завдатку, договір купівлі-продажу в письмовій формі не укладався, а отже, не можна вважати, що укладаючи цю угоду сторони досягли всіх істотних умов договору. Зазначення в угоді завдатку предмету майбутнього продажу та визначення його ціни, судом не може розцінюватися як досягнення всіх істотних умов купівлі-продажу, оскільки ОСОБА_1, як у позовній заяві, так і в судах першої та апеляційної інстанцій, зазначала, що в дійсності ціна продажу будинку становила 8 300,00 грн. Тобто, визначена в угоді від 28 липня 2003 року вартість будинку в сумі 5 300,00 грн не відповідала дійсній вартості продажу. В поясненнях та в позові сторона зазначає вартість купівлі-продажу будинку 8 300,00 грн, у договорі завдатку зазначена ціна 5 300,00 грн, із наданих розписок про розрахунок: 25 серпня 2003 року - 2 600,00 грн, 1 000,00 грн розписка без дати, за договором завдатку 1 300,00 грн та розписка від 12 серпня 2003 року про отримання виплати за будинок у розмірі 5 300,00 грн. Як вказала в суді ОСОБА_1, власник ОСОБА_5 приховував кошти від своєї матері, а тому не зазначав дійсну вартість купівлі-продажу будинку, але з наданих доказів, неможливо встановити сплату коштів покупцем ні в сумі 5 300,00 грн, ні в сумі 8 300,00 грн. Факт отримання власником будинку коштів, складання ним відповідних розписок, а також факт реєстрації позивача разом із родиною у спірному будинку, не є достатньою правовою підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на домоволодіння, оскільки вказані обставини не підтверджують дотримання сторонами положень статті 153 УРСР 1963 року щодо досягнення у потрібній формі згоди з усіх істотних умов договору.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У лютому 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 січня 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції неправильно у супереч її точному змісту витлумачив частину другу статті 47 ЦК УРСР 1963 року та дійшов неправильного висновку, про обов`язкову наявність саме письмової форми договору, наявності "письмових доказів". Що ж до того, що покупець сплатила продавцю на 2 000,00 грн більше, то законодавство не забороняє покупцю сплатити суму більшу ніж обумовлена, також негативні наслідки для покупця можуть наступати виключно у випадках, коли він не виконає своїх зобов`язань, тобто сплатить суму, яка є меншою від обумовленої, але не у випадку, коли він здійснить переплату за майно. Так, на практиці є непоодинокі випадки, коли покупці, бажаючи мати доказ повного виконання своїх зобов`язань, сплачують суму більшу, ніж обумовлена і жодної заборони так вчиняти діюче законодавство не передбачає.
У травні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що посилання заявника на положення статті 220 ЦК України є безпідставними, оскільки правовідносини виникли до 01 ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_5 помер у вересні 2012 року, відповідно ОСОБА_1 надає неправдиві відомості, щодо ухилення ОСОБА_5 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу будинку, а також і щодо його укладення. Крім того, ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Встановлені судами обставини
Згідно з договором дарування від 27 вересня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу Білорус Н. В. за реєстровим № 3592, ОСОБА_5 належав житловий будинок із надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 .