Постанова
Іменем України
27 січня 2020 року
м. Київ
справа № 442/8047/16-ц
провадження № 61-19651св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 листопада 2018 року у складі судді Хомик А. П. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.
Позовна заява мотивовано тим, що з 1995 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який розірвано 19 травня 2006 року. Під час шлюбу, у грудні 2000 року, на підставі договору купівлі-продажу вони придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, а тому вважає, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.
Між ним та відповідачем не виникало жодних питань з приводу користування спірною квартирою та її поділу до вересня 2015 року. Незважаючи на те, що шлюб між ними розірвано, він продовжував приходити до спільної квартири, де спілкувався з ОСОБА_2 та дітьми. Жодного разу зі сторони ОСОБА_2 не було заперечень щодо його присутності у квартирі та користування нею.
У серпні 2015 року він у черговий раз прийшов до квартири та хотів увійти, проте йому дверей ніхто не відчинив, хоча було чути, що у квартирі хтось є. Після цього, він ще декілька раз намагався увійти до квартири, проте дверей йому ніхто не відчинив. Таким, чином, його вперше за весь час було позбавлено можливості увійти до квартири, яка належить на праві спільної сумісної власності.
Просив визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, позов задоволено, визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а сам по собі факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя (відповідача) не означає, що воно належить лише цій особі. Майно і в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання.
Відмовляючи у задоволенні заяви про наслідків спливу позовної давності, суди дійшли висновку, що оскільки предметом розгляду у даній справі є вимога про визнання квартири спільною сумісною власністю, а не вимога про поділ майна, а тому відсутні підстави для задоволення такої заяви.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 442/8047/16-ц, витребувано її з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 461/12153/15-ц, де зазначено, що суд повинен установити той факт, що джерелом набуття майна були особисті кошти, і у такому разі презумпція спростовується.
Доводи інших учасників справи
У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення а оскаржені судові рішення без змін. Указував, що суди дійшли правильного висновку, що відповідач не довела належними та допустимими доказами, що спірна квартира є її особистою власністю.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що з 09 листопада 1995 року по 19 травня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 10 січня 2008 року серія НОМЕР_1, видане відділом реєстрації актів цивільного стану міста Дрогобича Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області.
Згідно із договором купівлі-продажу серії АВО № 402758 від 19 грудня 2000 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Бекиш В. О., 19 грудня 2000 року ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню як норми Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) так і норми СК України.
Відповідно до статті 22 КпШС України (в редакції, який діяв на час придбання квартири) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно із частиною першою статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.