ПОСТАНОВА
Іменем України
31 січня 2020 року
Київ
справа №808/6712/15
адміністративне провадження №К/9901/25222/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року (головуючий суддя - Яланська В.А.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Панченко О.М., судді - Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.)
у справі №808/6712/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Виробничо-комерційна фірма "Рома, ЛТД""
до Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Виробничо-комерційна фірма "Рома, ЛТД"" (далі - Товариство) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про помилковість висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при визначені своїх податкових зобов`язань.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року, адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області від 19 серпня 2015 року №0001482201 та від 19 серпня 2015 року №0001492201;
- судові витрати в сумі 365 гривень 40 копійок присуджено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Рома, Лтд" за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи, у своїй сукупності підтверджують реальність господарських операцій з поставки товару у липні 2014 року, його отримання позивачем, оприбуткування та оплату, а також використання у власній господарській діяльності, а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилався на вирок Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/3050/15-к.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
19 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 22.07.2015 по 28.07.2015 посадовими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзду перевірку позивача ТОВ "ВКФ "Рома ЛТД" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Оріон-Прайс", ПП "Буд-Сістем", ПП "Віва-Трейдінг", ПП "Софт Імпорт", ПП "Нікон-Торг" за період з 01.01.2014 по 31.12.2014.
За результатами перевірки складено акт від 03.08.2015 №95/08-29-22-0109/23855495 (далі - Акт перевірки).
Як вбачається з акту, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:
- п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження Товариством за 2014 рік податку на прибуток підприємств у розмірі 38 157 грн;
- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість (р.18 та р.25) за 2014 рік у сумі 42 397 грн, у т.ч. по періодам: липень 2014 року на суму ПДВ - 42 397 грн.
На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення №0001482201 від 19 серпня 2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за основним платежем по податку на прибуток в сумі 57 235, 50 грн, в тому числі за основним платежем - 38 157, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями- 19 078, 50 грн та №0001492201 від 19 серпня 2015 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 63 595, 50 грн, в тому числі за основним платежем - 42 397, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 21 198, 50 грн (а.с.32, 33).
Контролюючий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій, укладених між позивачем та ПП "Софт Імпорт", оскільки останні не спричинили настання реальних правових наслідків, не призвели зміни майнового стану платника податку та були спрямовані виклюсно на мінімізацію податкових зобов`язань Товариства.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Так, згідно з п. 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.