ПОСТАНОВА
Іменем України
31 січня 2020 року
Київ
справа №420/5193/18
адміністративне провадження №К/9901/27957/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 (суддя Марина П. П.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2019 (колегія суддів у складі: Ступакової І. Г., Бітова А. І., Лук`янчук О. В.), -
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ДМС України в Одеській області), в якому, з урахуванням уточненого позову, просив визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДМС України в Одеській області від 24.09.2018 № 182 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати відповідача у відповідності з процедурою, передбаченою статтею 8 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту" прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення відповідача є необґрунтованим та протиправним, оскільки воно приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи. Позивач не належить до жодного визначення, яке зазначено у пункті 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки заява позивача не носить характеру зловживання. Позивач 10.09.2018 вперше звернувся за захистом в Україні, під час якого надав оригінал паспортного документу НОМЕР_1 . Отже, заявник не видавав себе за іншу особу та йому не було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перед зверненням 10.09.2018. Тому позивач вважає, що його заява не носить характеру зловживання процедурою звернення за захистом в Україні. Позивач стверджує, що у разі повернення до країни походження існує ризик переслідувань його за релігійною ознакою, оскільки він перейшов з ісламу до християнства та отримував погрози у зв`язку з цим. Також відповідачем не було всебічно досліджено інформацію по країні походження.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 25.06.2019, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2019, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Судові рішення мотивовано тим, що позивачем не наведено жодних обставин та не надано жодного доказу щодо наявності підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, звернення позивача має на меті бажання легалізувати власне перебування на території України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на те, що судами попередніх інстанцій в порушення частини третьої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на позивача покладено обов`язок доказування обставин, які є загальновідомими. Інформація по країні походження є загальнодоступною. Зазначає, що суди попередніх інстанцій неповно та не усесторонньо дослідили всі обставини справи, що призвело до неправильного застосування норм пункту 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Наголошує на тому, що він не належить до жодного визначення, зазначеного у пункті 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки подана ним заява не носить характеру зловживання процедурою звернення за захистом в Україні, крім того, у нього наявні умови для визнання статусу біженця, передбачені пунктом 1 частини першої статті 1 цього Закону.
Позиція інших учасників справи
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Рух касаційної скарги
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15.10.2019 відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2019.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2020 справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сенегалу, уродженцем м. Дакар. За національністю сенегалець, за віросповіданням християнин (римо-католик), неодружений, має неповну середню спеціальну освіту.
Відповідно до даних анкети позивача від 10.09.2018, позивач 07.05.2016 виїхав з Сенегалу авіарейсом Дакар (Сенегал) - Стамбул (Туреччина) - Бориспіль (Україна), перетнув кордон України 08.05.2016, легально, на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1 строком дії до 15.05.2019 та оформленою візою типу У 05269459, терміном дії до 29.05.2016. З м. Києва позивач приїхав в Полтавську область у зв`язку із запрошенням на футбол, а потім поїхав до м. Одеса, бо у позивача багато знайомих в м. Одесі.
10.09.2018 позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області.
При анкетуванні 12.09.2018 позивач причиною виїзду з країни постійного проживання вказав проблеми, які почалися в 2015 році, зокрема, зазначив, що сповідував іслам, а потім змінив віросповідання на християнство в липні 2015 року за порадою друга. Вся родина позивача була проти, вони погрожували йому, говорили або він знову віро сповідує іслам або його уб`ють. Після зміни віросповідання, батьки позивача не сприймали його, вони почали його ігнорувати, перестали прислухатися, звати на сімейні збори, ображали, погано ставилися, робили все як їм потрібно, не запитували у позивача поради. У зв`язку з погрозами батьків, позивач переїхав до бабусі в жовтні 2015 році, але бабуся також відмовилася його приймати, а тому позивач переїхав до друга, який його більш детально ознайомив з Християнством. З документами та виїздом позивачу допомагали родичі друга.
Позивач зазначив, що ні він, ні члени його родини ніколи не брали участі в політичних, релігійних, військових або громадських організаціях, ніколи не були причетні до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами тощо.
Співбесіду з позивачем проведено 21.09.2018 за участі перекладача, відповідно до якої позивач зазначив, що звернувся до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту так, як у пекарні, в якій працював позивач, змінились правила і потрібно легально перебувати в Україні.
На питання щодо можливості наявності та надання документів на підтвердження елементів переслідування в країні громадянської належності позивач відповів, що таких документів не має. Позивач повторив історію зміни віри з ісламу на християнство, тобто підтвердив, що в 2015 році перебуваючи у бабусі на канікулах, він познайомився з християнином, який звернув позивача до християнства.
Метою виїзду до України позивач вказав приїзд на футбол в Полтавську область, але через те, що в контракті не було вказано заробітну плату, позивач відмовився від пропозиції і поїхав знову до м. Києва, а потім, до м. Одеси, оскільки у одного із футболістів брат проживає в м. Одесі.
Позивач не військовозобов`язаний, ніде не працював на Батьківщині, на момент виїзду з країни походження ситуація була спокійна і проблем з виїздом у позивача не було, проблем з владою, законом у позивача також ніколи не було, фізичне насилля до позивача та до будь-кого з членів його родини також не застосовувалось.
Також, позивач зазначив, що не бажає повертатись на Батьківщину, адже його родина не прийме його, а у чужих людей він жити не хоче. У позивача конфлікт з батьками він не бажає повертатись.
На питання з якою метою позивач звернувся до ДМС, позивач зазначив, що звертається до ДМС для того, щоб йому допомогли інтегрувати в суспільстві, щоб він отримав свої права в Україні, щоб міг переміщуватись по країні без проблем.
Під час співбесіди 24.09.2018 позивач зазначив, що в країні його громадянського походження досить хороше відношення мусульман до християн.
На питання чого позивач боїться після повернення додому, він зазначив, що нічого не боїться, просто питання в тому, що батьки його не приймуть, а до друга повертатись він також не хоче, бо не бажає бути тягарем для його родини.
Розглянувши заяву та особову справу № 2018000144 ОСОБА_1, головним спеціалістом відділу соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області, на підставі розглянутої ІКП, проведених анкетування та інтерв`ю із позивачем, зроблено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ГУ ДМС в Одеській області 24.09.2018 прийнято наказ № 182 "Про відмову в оформленні ОСОБА_1 документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".
02.10.2018 позивачу вручено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту визначається Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Приписами статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Приписами статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, його прізвище, ім`я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.