ПОСТАНОВА
Іменем України
30 січня 2020 року
Київ
справа №460/607/19
адміністративне провадження №К/9901/22217/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО" до Головного управління ДФС у Рівненській області про скасування наказу,
УСТАНОВИВ:
У березні 2019 року ТОВ "ЮТ-АГРО" (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до ГУ ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу від 11 березня 2019 року №696 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "ЮТ-АГРО" з питань взаємовідносин із ПП "Євро Агро Дістріб`юшен" за березень 2016 року" (далі - наказ №696), тривалістю два робочих дні з 22.03.2019.
Одночасно з позовом Товариством до суду подано заяву про забезпечення позову, в якому позивач просив вжити заходи забезпечення позову, шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу №696.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року, заяву Товариства про забезпечення позову задоволено, зупинено дію наказу №696 до набрання судовим рішенням у справі №460/607/19 законної сили.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а в задоволенні заяви - відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що існує реальна загроза виникнення суттєвої шкоди правам позивача у разі реалізації відповідачем своїх функцій податкового контролю шляхом проведення документальної позапланової невиїзної перевірки на підставі оскаржуваного наказу №696.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що предметом оскарження у цій справі є наказ №696, яким вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань взаємовідносин із ПП "Євро Агро Дістріб`юшен" за березень 2016 року, тривалістю два робочих дні з 22 березня 2019 року.
За правилами частини першої статті 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову (частина перша статті 150 КАС України).
Згідно із частиною першою статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.