ПОСТАНОВА
Іменем України
29 січня 2020 року
Київ
справа №825/1596/16
адміністративне провадження №К/9901/26744/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Бета-Сервіс" на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2016 року (суддя Падій В.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2016 року (колегія у складі суддів: Грибан І.О., Беспалов О.О., Парінов А.Б.) у справі № 825/1596/16 за позовом Дочірнього підприємства "Бета-Сервіс" до Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Зоря" про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Дочірнє підприємство "Бета-Сервіс" (надалі позивач, Підприємство) звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду із позовом до (після заміни неналежного відповідача) Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області (надалі відповідач, податковий орган), третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Зоря", про скасування податкового повідомлення-рішення, якими зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується первинними документами. Крім того, принцип індивідуальної відповідальності платника податків передбачає, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.
Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 7 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2016 року, в задоволенні позову відмовив.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не призводять до реальних змін майнового стану суб`єкта господарювання та його контрагентів і не мають ділової та економічної мети, яка є беззаперечним чинником договірних правовідносин.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що податковим органом з 10 травня 2016 року по 18 травня 2016 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування Підприємством від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2016 року, за результатами якої складено акт від 25 травня 2016 року № 529/12/25598903.
Висновками акта встановлено порушення:
- пунктів 198.1, 198.2., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого Підприємством завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2016 року у розмірі 734 766 грн;
- пункту 200.4. статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого Підприємству відмовлено у бюджетному відшкодуванні на рахунок платника у банку за березень 2016 року у розмірі 1 173 932 грн;
На підставі висновків акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 3 червня 2016 року № 0004981202, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 734 766 грн.
Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Податковий орган зазначає, що Підприємством сформовано податковий кредит у грудні 2015 року на суму податку на додану вартість 734 766 грн за рахунок придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" пшениці 3 та 6 класу.
Станом на дату підписання матеріалів перевірки виявлено, що між Підприємством та ТОВ "Зоря" існують розбіжності по взаємовідносинам за грудень 2015 року на суму податку на додану вартість у розмірі 734 766 грн. Розбіжність виникла з наступних причин: у ході документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Зоря" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства встановлено порушення вимог статті 185, пункту 187.1. статті 187, статті 188, пунктів 198.1., 198.2., 198.6. статті 198, пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України - ТОВ "Зоря" не підтверджено (завищено) податкові зобов`язання з податку на додану вартість у грудні 2015 року на суму 734 766 грн та не підтверджено (завищено) суму податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 734 766,00 грн.
Контролюючим органом за результатами перевірки зроблено висновок щодо неможливості підтвердження Підприємством суми податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Зоря" за грудень 2015 року у розмірі 734 766 грн та відсутності реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
Згідно з пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
У відповідності до пункту 200.1. статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.