ПОСТАНОВА
Іменем України
30 січня 2020 року
Київ
справа №826/25717/15
адміністративне провадження №К/9901/25018/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Кобилянського К.М. від 01 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мацедонської В.Е., суддів Лічевського І.О., Мельничука В.П. від 25 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання рішення, винесеного за результатами розгляду скарги, таким, що порушує норми Конституції України та вимоги податкового законодавства, зобов`язання скасувати рішення про опис майна у податкову заставу та податкову вимогу,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, Управління), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив визнати рішення, прийняте за результатами розгляду його скарги у ГУ ДФС у Київській області, таким, що порушує норми Конституції України та вимоги податкового законодавства, а тому, за цих обставин, зобов`язати відповідача рішення про опис майна у податкову заставу та податкову вимогу, винесені ДПІ у м.Славутичі щодо позивача, скасувати.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначав, що ним в порядку адміністративного оскарження подана скарга на рішення про опис майна у податкову заставу та податкову вимогу, винесені ДПІ у м.Славутичі, однак Управління, приймаючи рішення за результатами розгляду скарги про залишення останньої без задоволення, не прийняло до уваги викладені у ній аргументи, чим фактично легалізувало рішення, прийняті контролюючим органом нижчого рівня стосовно позивача. Вважає, що такі обставини свідчать про незаконність прийнятого відповідачем в порядку адміністративного оскарження рішення й є підставою для зобов`язання контролюючого органу скасувати рішення про опис майна у податкову заставу та податкову вимогу, із скаргою про перегляд яких звертався позивач.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовував свою позицію тим, що рішення Управління від 23 жовтня 2015 року №1795/14/10-36-23-12 про результати розгляду скарги позивача прийнято відповідачем згідно вимог чинного законодавства, й з дотриманням порядку його прийняття, містить всі необхідні складові; за висновком суду таке рішення є за своєю суттю відповіддю, яка ґрунтується на судженнях контролюючого органу вищого рівня, оформлюється за наслідками розгляду скарги платника податків і самостійно не породжує правових наслідків, не спричиняє виникнення у позивача відповідного обов`язку зі сплати податків, що виключає підстави для задоволення заявлених позовних вимог.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права, а також порушення процесуальних норм просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
В своїй касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, які мають істотне значення для правильного розгляду справи, що унеможливило реалізацію завдання адміністративного судочинства та призвело до формального та незаконного вирішення спору.
Письмових заперечень на касаційну скаргу до суду не надходило.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 жовтня 2014 року ДПІ у м.Славутичі ГУ Міндоходів у Київській області оформлено податкову вимогу форми "Ф" №149-25, якою позивача повідомлено, що станом на 13 жовтня 2014 року сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов`язаннями (по єдиному податку з фізичних осіб) становить 4123,75 грн.
21 липня 2015 року начальником ДПІ у м.Славутичі ГУ ДФС у Київській області прийнято рішення №13/23-020 про опис майна у податкову заставу, яким вирішено здійснити опис майна, що перебуває у власності платника податків ФОП ОСОБА_1 Листом від 21 липня 2015 року за №683/10/23-061 позивача повідомлено, що станом на 21 липня 2015 року він має заборгованість перед бюджетом в сумі 15117,91 грн., зобов`язано ОСОБА_1 надати документи для опису майна в податкову заставу.
За результатами розгляду поданих позивачем заперечень на податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу ДПІ у м.Славутичі ГУ ДФС у Київській області у листі від 12 серпня 2015 року №239/Г/23-061 повідомило, що з 19 серпня 2014 року за ОСОБА_1 рахується податковий борг, який виник в результаті подачі останнім податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця №1400003629 від 31 липня 2014 року з терміном сплати 19 серпня 2014 року у сумі 4205,15 грн.; податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця №1400004252 від 03 листопада 2014 року з терміном сплати 19 листопада 2014 року у сумі 4249,15 грн.; податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця №1500000513 від 22 січня 2015 року з терміном сплати 19 лютого 2015 року у сумі 5244,58 грн., сплата грошових зобов`язань по даним деклараціях до відповідного бюджетного рахунку та у встановлені законодавством терміни по єдиному податку з фізичних осіб не надходила, а сплачені ОСОБА_1 кошти є надміру сплаченими коштами єдиного соціального внеску та їх повернення здійснюється на підставі заяви платника податку.
26 серпня 2015 позивач звернувся до відповідача зі скаргою вх. №5842/14/10-36 на податкову вимогу від 14 жовтня 2014 року №149-25 та рішення про опис майна у податкову заставу від 21 липня 2015 року №13/23-020, в якій просив скасувати зазначені акти індивідуальної дії.
Рішенням Управління від 23 жовтня 2015 року №1795/14/10-36-23-12 залишено без змін податкову вимогу від 14 жовтня 2014 року №149-25 та рішення про опис майна у податкову заставу від 21 липня 2015 року №13/23-020, а скаргу позивача - без задоволення.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Так, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із даним позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.