ПОСТАНОВА
Іменем України
31 січня 2020 року
Київ
справа №815/7259/15
адміністративне провадження №К/9901/19431/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у Біляївському районі ГУ ДФС в Одеській області
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Шевчук О.А., судді - Зуєва Л.Є., Федусик А.Г.)
у справі №815/7259/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй 2013"
до Державної податкової інспекції у Біляївському районі ГУ ДФС в Одеській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Строй 2013" (далі - Товариство) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Біляївському районі ГУ ДФС в Одеській області (далі - ДПІ у Біляївському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про правомірність визначення своїх податкових зобов`язань.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 року (головуючий суддя - Токмілова Л.М.) в задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції погодився з доводами контролюючого органу про протиправність формування Товариством податкового кредиту за результатами господарських відносин позивача з ТОВ "Кейпер Сіті Строй", ТОВ "Астег", ТОВ "Скера", та ТОВ "Буд Люкс".
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року апеляційну скаргу Товариства обмеженою відповідальністю "Строй 2013" задоволено, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.12.2015 №0000842200; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй 2013" судовий збір в сумі 29 388, 05 гривень.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки контролюючого органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства не підтверджені належними доказами та ґрунтуються виключно на припущеннях посадових осіб контролюючого органу.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 року. В обґрунтування вимог касаційної скарги контролюючий орган зазначив про нереальність укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами угод, посилаючись при цьому на інформацію, отриману від інших органів фіскальної служби відносно контрагентів Товариства.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
09 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Строй 2013" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб за період з 22.05.2013 по 27.11.2015.
За результатами перевірки складено акт від 14.12.2015 №1897/22/38723907 (далі - Акт перевірки).
Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог: абз. "а" п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню в сумі 746 363 грн, в тому числі по періодам: листопад 2014 року - 219 413 грн, грудень 2014 року - 330 521 грн, червень 2015 року - 196 429 грн.
На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.12.2015 №0000842200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в України товарів у розмірі 746 363 грн за основним платежем та 186 590, 75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Контролюючий орган дійшов висновку про протиправність включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Кейпер Сіті Строй", ТОВ "Астег", ТОВ "Скера", та ТОВ "Буд Люкс".
Висновки контролюючого органу про порушення Товариством норм податкового законодавства ґрунтуються виключно на інформації, отриманій від інших органів Державно фіскальної служби стосовно контрагентів позивача.
Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.
При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.