Постанова
Іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 443/1591/16-ц
провадження № 61-40229св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - орган опіки та піклування Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року у складі судді Ціпивко І. І. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року у складі колегії суддів:
Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В. та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Львівської області
від 05 червня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області
від 02 липня 2018 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька.
Позов мотивовано тим, що вона перебула у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, від якого у них народилася дочка ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом нею та перебуває на її утриманні. Дочка є інвалідом, часто хворіє, для її лікування та профілактики за рекомендаціями лікарів дитині необхідне морське повітря. Її баба перебуває за кордоном у Італії, де має постійну роботу, та ще жодного разу не бачила свою онуку. ОСОБА_3 як батько дитини в позасудовому порядку дозволу на виїзд дитини за кордон не надає. Відтак вона змушена звертатися до суду із відповідним позовом.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким надати їй дозвіл на тимчасові виїзди за межі України її малолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, без дозволу та супроводу батька дитини ОСОБА_3 у супроводі матері ОСОБА_1 у період часу з 01 січня 2018 року по 31 березня 2018 року, з 01 червня 2018 року по 31 серпня 2018 року та з 01 жовтня 2018 року
по 31 грудня 2018 року в Італію та Республіку Туреччина та допустити негайне виконання рішення суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Надано дозвіл ОСОБА_1 на тимчасовий виїзд з України її малолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, без дозволу та супроводу батька дитини ОСОБА_3 у супроводі матері ОСОБА_1 у період часу з 01 лютого 2018 року по 31 березня
2018 року, з 01 липня 2018 року по 31 серпня 2018 року та з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року до Італії та Республіки Туреччина.
Стягнуто з ОСОБА_3 у дохід держави 551 грн 20 коп. судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дитина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом, а її законним представником є ОСОБА_1 . При цьому судом враховані обставини, які не заперечено і відповідачем про те, що мати позивачки - баба дитини проживає в Італії, яка ще жодного разу не бачила своєї онуки, маючи на це право. Також судом були прийняті до уваги доводи позивачки про забезпечення права її дитини на лікування, відпочинок, медичні огляди за кордоном, зокрема і у Італії та Республіці Туреччина, у якій один із кращих способів розвинена медицина та у матері дитини є друзі, які зможуть допомогти у влаштуванні дитини в один із медичних закладів для реабілітації.
Зважаючи на вказане, а також і те, що батьком дитини (відповідачем у справі) не представлено жодних доказів про неможливість, небезпеку, невідповідність інтересам дитини перебування її з матір`ю за кордоном, будь-які інші загрози цьому, будь-який інший спосіб реалізації прав та інтересів дитини, про захист яких звернулась позивач (зокрема, відпочинку, проходження медичних оглядів, планового лікування, возз`єднання з родиною, розширення свого життєвого кругозору, здобуття нових знань, тощо), - суд вважав, що позов в частині надання дозволу матері права на тимчасовий виїзд з України із дочкою у Республіку Туреччину та Італію без згоди та супроводу батька є обґрунтованим та доцільним, однак у менші періоди, ніж просила позивачка в уточнених позовних вимогах про надання фактично дозволу на тривале, практично річне перебування дитини за кордоном.
Відтак, суд, зважаючи на рівність прав батьків в участі у вихованні дитини, та, беручи до уваги насамперед інтереси хворої дитини, вважав позов частково обґрунтованим та таким, що підлягає до часткового задоволення.
Короткий зміст постанови та ухвали суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Враховуючи наведені вище вимоги закону й те, що в оскаржуваному рішенні суду вказано державу, до якої має намір в`їхати позивач з дитиною (Італія та Туреччинна), визначено період тимчасового перебування дитини з матір`ю за межами України (трьома разовими поїздками по два місяці кожна), встановлено мету таких поїздок (спілкування дитини з родиною та її оздоровлення на морському узбережжі, оскільки дитина є інвалідом), колегія суддів вважала, що це повністю узгоджується з названими вище нормами матеріального закону та відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів дитини і підстав для висновку про надання оскаржуваним рішенням суду дозволу на постійні поїздки на майбутнє позивача з дитиною без згоди відповідача та про позбавлення його у такий спосіб права на спілкування з дитиною і обов`язку брати участь у її вихованні, як він про це стверджував у доводах скарги, немає.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 липня 2018 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька відмовлено.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що для задоволення указаної заяви відсутні визначені статтею 270 ЦПК Українипідстави, частиною першою якої передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу, а частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката, як один з видів судових витрат, підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до частини 13 статті141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Саме з наведеної вище норми частини 13 статті 141 ЦПК Українивиходив апеляційний суд, зазначаючи у своїй постанові від 05 червня 2018 року про відсутність підстав для проведення апеляційним судом розподілу судових витрат, оскільки рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила змінити постанову суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат та стягнути на її користь 551 грн 21 коп. сплаченого нею судового збору та 1 500 грн витрат на правничу допомогу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що районний суд не вирішував питання про судові витрати, а висновки суду про те, що судові витрати, зокрема витрати на правничу допомогу, можуть бути стягнуті лише у разі зміни чи скасування рішення суду першої інстанції не відповідають вимогам закону.
У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив змінити рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд.
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та надаючи їй дозвіл на багаторазові протягом 2018 року тривалістю протягом двох місяців виїзди за межі України з малолітньою дочкою ОСОБА_4 без його супроводу, як батька, фактично унеможливив виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова у справі № 446/2339/15-ц, яким визначено способи його участі у вихованні дитини.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 03 вересня 2018 року було відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано з Жидачівського районного суду Львівської області указану цивільну справу.
У листопаді 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Дочка ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом до 18 років, а її законним представником є ОСОБА_1 (згідно довідки № 2145 від 15 травня 2015 року).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з таких підстав.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до змісту статті 33 Конституції Україникожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.