Постанова
Іменем України
23 січня 2020 року
м. Київ
справа № 233/2346/17
провадження № 51-9357км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Григор`євої І.В., Крет Г.Р.,
за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В.,
прокурора Пантєлєєвої А.С.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017050380000322, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від
30 березня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Цивільний позов не заявлено.
Процесуальні витрати у справі відсутні.
Вирішено питання щодо речових доказів.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 у строк покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 24 березня 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дві позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року - один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_1 засуджено за те, що 23 березня 2017 року близько 19:00 він умисно на ґрунті ревнощів у кімнаті квартири на
АДРЕСА_2 кухонним ножем, який лежав на тумбі поруч з ліжком, завдав одного удару
ОСОБА_2 в задню поверхню грудної клітки ліворуч, заподіявши їй тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2018 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 вважає судові рішення необґрунтованими. Стверджує, що в нього не було умислу на умисне заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_2 , а тому вважає, що його злочинні дії необхідно кваліфікувати за ст. 128 КК. Зазначає, що його перший допит проводився без участі захисника, працівники поліції застосовували до нього недозволені методи ведення слідства. Вважає, що суд безпідставно послався у вироку як на доказ його винуватості на дані протоколів слідчих експериментів від 24 березня та 05 квітня 2017 року, чим порушив вимоги ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Пантєлєєва А.С. просила касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Засуджений ОСОБА_1 підтримав свою касаційну скаргу .
Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, яким суд надав правильну оцінку та правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК.
Доводи засудженого про те, що тілесні ушкодження ОСОБА_2 він заподіяв з необережності, є безпідставними.
Статтею 128 КК передбачено відповідальність за необережне тяжке тілесне ушкодження.
Згідно з положеннями ст. 25 КК необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна і могла їх передбачити.
Доводи засудженого про відсутність у нього умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 спростовуються, зокрема, даними протоколу проведення слідчого експерименту від 24 березня 2017 року за участю ОСОБА_1 в присутності захисника Новікова О.О., під час якого засуджений показав, за яких обставин він ударив потерпілу у верхню частину спини ножем, продемонстрував механізм заподіяння тілесних ушкоджень; протоколу проведення слідчого експерименту від 05 квітня 2017 року за участю потерпілої ОСОБА_2 , яка підтвердила обставини заподіяння їй ОСОБА_1 тілесних ушкоджень; висновком судово-медичної експертизи від 17 квітня 2017 року № 30, відповідно до якого колото-різане поранення задньої поверхні грудної клітки зліва могло утворитись за обставин, вказаних всіма учасниками слідчих експериментів.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 84 КПК процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Разом із тим, протоколи слідчих експериментів відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК належать до документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Беручи до уваги, що документи, до яких належать і протоколи проведення слідчих експериментів, є самостійними джерелами доказів, суд першої інстанції правильно послався у своєму вироку на дані, які містяться у вказаних вище протоколах, як на доказ винуватості ОСОБА_1 . Слід зазначити, що під час цих слідчих дій засуджений та потерпіла не просто дали показання слідчому, а на місці вчинення злочину відтворили його обстановку та події. Тому немає підстав вважати зазначені протоколи слідчих дій недопустимими доказами внаслідок порушення вимог ст. 95 КПК.
Доводи засудженого про те, що суд не взяв до ува