Постанова
Іменем України
23 січня 2020 року
м. Київ
справа № 753/4596/16-к
провадження № 51-481 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Остапука В.І., Слинька С.С.
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
потерпілого ОСОБА_1 ,
представника потерпілого Колєва Р.Г.,
захисника Гапонюк М.О.,
засудженого ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Гапонюк М.О. на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 20 серпня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у кримінальному провадженні № 12015100020005593 за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 20 серпня 2018 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання змінено. Пом`якшено ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 5 років позбавлення волі.
В решті вирок залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винуватим у тому, що він 28 червня 2015 року приблизно о 13:30 год. у кафе «Оболонь» у м. Києві під час раптово виниклого словесного конфлікту з ОСОБА_4 , умисно, з метою нанесення тілесних ушкоджень, на ґрунті особистих неприязних відносин, наніс один удар кулаком лівої руки в голову потерпілого, від чого останній не втримався на ногах та впав на підлогу, вдарившись головою та отримавши тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в лікарні.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження або призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що суди неправильно кваліфікували дії винного, оскільки не встановлено наявність умислу саме на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Тілесні ушкодження у потерпілого утворились внаслідок падіння, а не від удару засудженого. Крім того вказує на ряд порушень КПК України, а саме:
- в основу вироку покладено недопустимі докази,
- справу розглянуто за відсутності потерпілого, який не був належним чином повідомлений про дату та час судового розгляду, інтереси двох потерпілих в апеляційному суді представляв один адвокат,
- справу в суді апеляційної інстанції 01 листопада 2018 року розглянуто без участі засудженого,
а також не погоджується із вирішенням цивільного позову та призначеним покаранням через суворість.
На ці порушення сторона захисту звертала увагу в апеляційній скарзі, проте суд апеляційної інстанції не дав відповіді на зазначені доводи, ухвала суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу захисника надійшло заперечення від прокурора, який вказує на законність та обґрунтованість судових рішень і просить залишити їх без зміни.
Захисник Гапонюк М.О. та засуджений у суді касаційної інстанції підтримали скаргу з доповненням.
Потерпілий та його представник у судовому засіданні просили залишити скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційної скарги, стверджував про законність та обґрунтованість судових рішень.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивно з`ясованих усіх обставин справи, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
У касаційній скарзі захисник по суті не погоджується з кваліфікацією дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК України.
Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
У цьому кримінальному провадженні захисник не погоджується з кваліфікацією дій ОСОБА_2 як заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого, та вказує на наявність у діях винного ознак такого кримінального правопорушення, як вбивство, вчиненого з необережності.
Суд касаційної інстанції, не вдаючись до перевірки фактичних обставин кримінального провадження, звертає увагу на наступне.
Розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині, що спричинило її смерть (ч. 2 ст. 121 КК України), і вбивство, вчинене через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України), здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів.
Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (прямим/непрямим) і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.
На відміну від цього вбивство з необережності може бути вчинене лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_2 , розуміючи суспільно небезпечний характер своїх дій, які були активними, завдав удар в голову потерпілому ОСОБА_4 , який цього не очікував і не спроможний був захищатися внаслідок перебування у стані сильного алкогольного сп`яніння, через що нестійко тримався на ногах, не міг адекватно й належно реагувати на дії ОСОБА_2 Від отриманого удару потерпілий не втримався на ногах, впав на підлогу та вдарився головою, після чого перестав подавати ознаки життя.
Наведене у сукупності з даними про локалізацію та характер тілесних ушкоджень свідчить про те, що ОСОБА_2 , умисно завдаючи без будь-якого попередження удар з великою силою у життєво важливий орган - голову, розраховував на особливу силу свого удару, оскільки є фізично підготовленою особою, постійно займається спортом, усвідомлював, що потерпілий не втримається на ногах внаслідок удару через перебування у стані сильного сп`яніння, та можливі наслідки, такі як різке падіння потерпілого й удар головою об тверду бетонну поверхню, від чого здоров`ю потерпілого буде спричинено тяжку шкоду, і хоча не бажав, але свідомо припускав такі наслідки.
Усвідомленням обвинуваченого при нанесенні удару потерпілому, що також є вирішальним, було і те, що потерпілий знаходився в стані алкогольного сп`яніння, який за висновками експерта міг відповідати сильному ступеню алкогольного сп`яніння (2,6‰), нестійко тримався на ногах, а тому не міг адекватно та належно реагувати на дії засудженого.
Однією із ознак алкогольного сп`яніння є порушення координації рухів, тобто розлад процесів узгодження активності м`язів при виконанні рухів. Симптомами порушення координації рухів є хиткість людини у положенні стоячи, розгойдування з боку в бік, при якому цілком реальним є падіння, порушення ходи, вона стає невпевненою, не стійкою.
Цим самим спростовуються доводи захисника про те, що засуджений, наносячи потерпілому удар кулаком в обличчя, не мав умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, тому що за наведених обставин малоймовірним було те, що потерпілий втримається на ногах та не впаде.
На користь цього також свідчить поведінка засудженого безпосередньо після нанесення удару, оскільки він наніс лише один удар, внаслідок якого потерпілий впав та залишався лежати на бетонній поверхні, не рухаючись. Засуджений після цього одразу покинув місце події, що свідчить про досягнення ним бажаного результату.
З огляду на викладене, суди вірно дійшли висновку про те, що дії ОСОБА_2 з суб`єктивної сторони мають ознаки непрямого умислу, оскільки він усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажав, але свідомо припускав, що завдаючи ОСОБА_4 удару в життєво-важливий орган - голову, потерпілий може впасти та вдаритися головою об бетонну підлогу, отримавши таким чином тяжкі тілесні ушкодження. При цьому ОСОБА_2 хоч і не конкретизував у своїй свідомості тяжкість завданих ушкоджень, проте у даному випадку має нести відповідальність за ті тілесні ушкодження, які фактично були спричинені потерпілому його діями. Щодо похідних наслідків у виді смерті потерпілого, то в її настанні є необережна форма вини обвинуваченого, оскільки він не бажав та не допускав такого наслідку, проте міг і повинен був передбачити можливість настання смерті потерпілого внаслідок його злочинних дій.
В даному випадку тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю щодо настання смерті потерпілого. При цьому винний усвідомлює можливість н