Постанова
Іменем України
24 січня 2020 року
м. Київ
справа № 409/842/16-ц
провадження № 61-17311св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Луганської області від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Дронської І. О., Луганської В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 04 лютого 2011 року відповідач отримав від нього в борг 773 032,50 грн, що еквівалентно 96 750 доларам США, та 1 511 675 грн, що еквівалентно 137 425 євро, на строк до 01 березня 2011 року, про що власноруч написав розписку. ОСОБА_2 не виконав взятих на себе зобов`язань щодо повернення боргу. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 96 750 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 02 березня 2016 року еквівалентно 2 619 990 грн, та 137 425 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 02 березня 2016 року еквівалентно 4 045 792 грн, та понесені судові витрати.
Заочним рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 07 червня 2016 року у складі судді Скворцової В. Г. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 96 750 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення еквівалентно 2 416 815 грн, та 137 425 євро, що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення еквівалентно 3 895 998,75 грн, а також судовий збір в розмірі 6 890 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що між сторонами було укладено договір позики, умови якого відповідачем не виконані. Позов ОСОБА_1 доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики.
Ухвалою Білокуракинського районного суду Луганської області від 14 червня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 07 червня 2016 року залишено без задоволення.
Постановою Апеляційного суду Луганської області від 28 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 07 червня 2016 року скасовано та направлено справу на розгляд за встановленою законом підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що матеріали справи не містять даних про звернення позивача до адресного бюро та органів внутрішніх справ щодо встановлення місця проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження відповідача. ОСОБА_2 з 23 вересня 2015 року і на час ухвалення рішення судом першої інстанції - 07 червня 2016 року - зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Судом першої інстанції порушено вимоги статті 109 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевим судом (далі - ЦПК України 2004 року), та розглянуто справу з порушенням правил підсудності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
16 квітня 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Луганської області від 28 лютого 2018 року та залишити в силі рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 07 червня 2016 року.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що у зв`язку з проведенням на території Луганської області антитерористичної операції місцевий суд не мав можливості виконати вимоги частини третьої статті 122 ЦПК України 2004 року щодо отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача. Ним подано позов за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача в місті Луганську, згідно з розпорядженням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2014 року № 2710/38-14 «Про визначення територіальної підсудності справ», яким територіальну підсудність справ Артемівського районного суду міста Луганська визначено Білокуракинському районному суду Луганської області. Тому місцевий суд правомірно застосував частину дев`яту статті 110 ЦПК України 2004 року в порядку, передбаченому частиною дев`ятою статті 74 ЦПК України 2004 року, повідомив відповідача про час і місце розгляду справи через оголошення у пресі, та вирішив справу з дотриманням правил територіальної підсудності. За змістом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 не заявляв про непідсудність цієї справи Білокуракинському районному суду Луганської області, тому апеляційний суд безпідставно застосував частину першу статті 378 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та залишив поза увагою вимоги частини другої статті 378 цього Кодексу.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду міста Києва та зупинено дію постанови Апеляційного суду Луганської області від 28 лютого 2018 року до закінчення касаційного провадження.
18 вересня 2018 року справа № 409/842/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Апеляційним судом встановлено, що з 23 вересня 2015 року і на час ухвалення рішення судом першої інстанції - 07 червня 2016 року ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з частиною першою статті 109 ЦПК України 2004 року позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.
Частиною дев`ятою статті 110 ЦПК України 2004 року передбачено, що позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Відповідно до частини третьої статті 122 ЦПК України 2004 року у разі якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична особа, що не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідно