Постанова
Іменем України
27 січня 2020 року
м. Київ
справа № 755/12851/18
провадження № 61-10573св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» як правонаступник Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»
третя особа - Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (перейменованого у Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», далі - АТ «Укрсоцбанк», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») про визнання кредитного договору та іпотечного договору недійсними.
Позов мотивований тим, що 04 червня 2008 року між позивачем та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», укладено договір кредиту № 10-29/7232 на суму 284 000,00 доларів США зі строком погашення кредиту з липня 2008 року по червень 2033 року включно.
10 червня 2009 року та 06 липня 2011 року між ОСОБА_1 та відповідачем укладені додаткові угоди № 1 і № 2 відповідно.
04 червня 2008 року між ОСОБА_1 і банком укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії (на оплату страхових платежів) № 10-29/7233, відповідно до умов якого позивачу надавалися транші кредиту.
Також 04 червня 2008 року між ОСОБА_1 і банком було укладено іпотечний договір № 39.29-56/084і, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку як забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року скасовано рішення Третейського суду у справі № 1071/15 від 16 вересня 2015 року за позовом банку до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором.
Незважаючи на законодавчо встановлену заборону вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у 2016 році банком пред`явлено позов до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, проте, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року в задоволенні позовних вимог банку відмовлено.
Використання відповідачем нечесної (в тому числі агресивної) підприємницької практики щодо позивача при виконанні кредитного договору підтверджується зверненням до Третейського суду та суду першої інстанції з вимогами повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Також банком неодноразово направлялися на адресу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 письмові листи та вимоги, у тексті яких, на думку позивача, мали місце елементи примусу, докучання та неналежного впливу, а також вживання загрозливих висловів на адресу позивача.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при укладенні та підписанні кредитного договору, договору про надання відновлювальної кредитної лінії і іпотечного договору сторонами додержано всіх вимог, передбачених Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) і Законом України «Про захист прав споживачів». За змістом оспорюваних правочинів сторонами досягнуто всіх істотних умов, обов`язкових для даних видів договорів, при підписанні спірних договорів позивач погодився з їх умовами, факт отримання кредитних коштів не заперечується позивачем, що свідчить про виконання з боку відповідача зобов`язань за кредитним договором, а тому умови зазначених правочинів не суперечать принципу добросовісності і їх наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позивача. Підстав для визнання недійсними кредитного договору, договору про надання відновлювальної кредитної лінії та іпотечного договору, щонаведені позивачем, не встановлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем недоведено наявності в діях відповідача примусу, докучання або неналежного впливу, що істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача з огляду на відсутність у вимогах ПАТ «Укрсоцбанк» передбачених статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» обставин. Доводів і доказів на підтвердження порушення відповідачем порядку надання ОСОБА_1 інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передували укладенню оспорюваних договорів, позивачем судам першої і апеляційної інстанції не надано. ОСОБА_1 сплачував кошти за кредитним договором до 2011 року, тобто визнавав умови укладених кредитних договорів і частково виконував їх. При укладенні та підписанні оспорюваних правочинів сторонами додержано всіх вимог, передбачених ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів», при підписанні спірних договорів позивач погодився з їх умовами, факт отримання кредитних коштів не заперечується позивачем, що свідчить про виконання з боку відповідача зобов`язань за кредитним договором, а тому умови зазначених правочинів не суперечать принципу добросовісності і їх наслідком не є істотний дисбаланс прав та обов`язків на шкоду позивачу. Підстав для визнання недійсними кредитного договору, договору про надання відновлювальної кредитної лінії та іпотечного договору судом не встановлено. Доводи апелянта щодо порушення Закону України «Про захист прав споживачів» під час виконання умов оспорюваних договорів є безпідставними, оскільки не спростовують факту укладення кредитного договору між сторонами, отримання кредитних коштів ОСОБА_1 , погодження та виконання ним кредитних зобов`язань за укладеним договором.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
30 травня 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року, в якій він просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до Дніпровського районного суду міста Києва. Також ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав заяву про зупинення дії рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року до закінчення касаційного розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , зупинено дію рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року АТ «Укрсоцбанк» залучено до участі у справі як правонаступника ПАТ «Укрсоцбанк».
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що норми щодо захисту прав споживачів застосовуються до правовідносин між кредитодавцем і позичальником (споживачем), що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору. Зазначений висновок ґрунтується на рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011.
Згідно з директивою 2008/48/ЄС Європейського парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів важливим з метою забезпечення довіри споживачів є пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому відповідні права споживачів регламентуються як на контрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди.
У рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 року зазначено, що до правовідносин споживчого кредиту необхідно застосовувати законодавство про захист прав споживачів. Особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Судом першої інстанції встановлено порушення прав позивача на стадії виконання кредитних договорів, а саме: заявлення банком вимоги до позивача про повернення кредиту, строк виконання якого минув, вчинення банком нечесної підприємницької практики при виконанні зазначених вище договорів шляхом неодноразового направлення на адресу позивача та його дружини ОСОБА_2 письмових листів та вимог, у тексті яких мали місце елементи примусу, докучання та неналежного впливу, вживання загрозливих висловів на адресу позивача, що є порушенням частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції від 13 січня 2006 року, станом на дату укладення кредитного договору.
Суди першої і апеляційної інстанції тлумачили норми матеріального права щодо недійсності правочинів і Закону України «Про захист прав споживачів» лише на момент укладення правочинів, хоча вони мають бути застосовані також і під час виконання договору.
Апеляційний суд не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, чим порушив норми процесуального права, що потягло за собою ухвалення неправосудного рішення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Фактичні обставини, встановлені судом
04 червня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 10-29/7232, відповідно до якого кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 284 000,00 дол. США із сплатою 13.5 % річних і комісій, у розмірі та в порядку, визначених у додатку № 1 до цього договору.
04 червня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/7233, відповідно до якого надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами - траншами зі сплатою 24,00 % річних за кредитом у межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом з кінцевим терміном погашення заборгованості до 03 червня 2033 року (включно) на умовах, визначених цим договором.
Згідно з пунктом 1.1.2 цього договору кожна наступна видача траншу кредиту здійснюється в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного в цьому договорі, за умови повного погашення попереднього траншу.
04 червня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 39.29-56/084і, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю як забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту від 04 червня 2008 року № 10-29/7232, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, нерухоме майно, що придбане іпотекодавцем за кредитні кошти, надані