Постанова
Іменем України
27 січня 2020 року
м. Київ
справа № 488/6479/14-ц
провадження № 61-37983св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - прокурор Корабельного району міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та державного підприємства "Миколаївське лісове господарство",
відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 26 лютого 2018 року у складі судді Селіщевої Л. І. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 30 травня 2018 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2014 року прокурор Корабельного району міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та державного підприємства "Миколаївське лісове господарство" (далі - ДП "Миколаївське лісове господарство") звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, посилаючись на те, що пунктом 41 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 17 грудня 2009 року № 42/65 ОСОБА_1 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 000 кв. м за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 . З метою запобігання можливого подвоєння адрес вже існуючих земельних ділянок управлінням містобудування та архітектури міської ради у проектній документації запропоновано іншу адресу - АДРЕСА_2 . Пунктами 14 та 14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року № 47/51 було затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1 000 кв. м за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 . На підставі вищевказаних рішень ОСОБА_1 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 904573 від 02 вересня 2010 року з кадастровим номером 4810136600:05:031:0030. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 14 жовтня 2010 року № 2939 ОСОБА_1 відчужила зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_2 і 22 грудня 2010 року вона отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 611628. Спірна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду та була передана у власність фізичній особі без її вилучення в належного користувача - ДП "Миколаївське лісове господарство" з порушенням встановленої процедури зміни її цільового призначення, без узгодження з органом виконавчої влади з питань лісового господарства та без проведення державної експертизи проекту землеустрою. Враховуючи викладене, прокурор просив суд: визнати незаконним та скасувати пункт 41 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 17 грудня 2009 року № 42/65; визнати незаконним та скасувати пункти 14 та 14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року № 47/51; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1 000 кв. м, кадастровий номер 4810136600:05:031:0030, укладений 14 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. ; визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 904573 від 02 вересня 2010 року; витребувати зазначену земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_2 та передати її у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації. Крім цього, прокурор просив поновити позовну давність для звернення до суду, посилаючись на те, що порушення закону при передачі у власність спірної земельної ділянки було виявлено лише у 2014 році при здійсненні перевірки додержання Миколаївською міською радою вимог земельного законодавства.
Миколаївська міська рада та ДП "Миколаївське лісове господарство" подали до суду заяви, за змістом яких підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.
ОСОБА_2 подала заперечення на позов, в якому зазначила, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими, а його доводи про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, користувачем якої є ДП "Миколаївське лісове господарство", не підтверджено належними доказами. Зазначена земельна ділянка розташована в межах території Корабельного району міста Миколаєва і на час прийняття оскаржуваних рішень Миколаївської міської ради не було здійснено розмежування земель державної та комунальної власності в межах міста Миколаєва. Тому відповідно до вимог частини першої пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Миколаївська міська рада мала всі повноваження щодо розпоряджання спірною земельною ділянкою. Незаконність набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку не було встановлено судовим рішенням, тому відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки. Крім того, допущені органом місцевого самоврядування порушення закону не можуть бути підставою для повернення державі майна, яке нею правомірно набуто у власність. Під час прийняття Миколаївською міською радою рішення від 25 червня 2010 року № 47/51 про передачу у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки був присутній помічник прокурора міста Миколаєва і копію зазначеного рішення місцевої ради надіслано прокурору міста Миколаєва 15 липня 2010 року, тому прокурор мав право здійснити перевірку правомірності прийняття вищезазначеного рішення з власної ініціативи. При зверненні з цим позовом прокурором пропущено позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
В поданому до суду 11 лютого 2015 року клопотанні про залучення до участі у справі як третю особу ОСОБА_3 посилалася на те, що внаслідок передачі спірної земельної ділянки у приватну власність порушено її конституційні права на відпочинок, безпечне природне середовище у рекреаційній зоні урочища "Маяк".
Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 16 березня 2015 року, внесеною до журналу судового засідання, ОСОБА_3 залучено до участі у справі як третю особу.
Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 26 лютого 2018 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 41 розділу 1 рішення Миколаївської міськради від 17 грудня 2009 року № 42/65. Визнано незаконними та скасовано пункти 14 та 14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради від 25 червня 2010 року № 47/51. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14 жовтня 2010 року № 2939, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурією С. А. Визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 904573, виданий ОСОБА_1 02 вересня 2010 року, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011049800728. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1 000 кв.м, кадастровий номер 4810136600:05:031:0030, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, та передано її у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації. Стягнуто в прибуток держави з Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір у розмірі по 609,03 грн із кожного.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що Миколаївська обласна державна адміністрація та ДП "Миколаївське лісове господарство" не наділені наглядовими чи контрольними функціями з перевірки законності рішень Миколаївської міської ради, тому вони не могли довідатися про порушення свого права до проведення відповідної перевірки прокуратурою Корабельного району міста Миколаєва. За таких обставин прокурором не пропущено позовну давність для звернення до суду з цим позовом. Спірна земельна ділянка державного лісового фонду надавалася ОСОБА_1 для цілей, не пов`язаних із веденням лісового господарства і використання лісових ресурсів, що фактично свідчить про зміну її цільового призначення, тому проект відведення мав бути погоджений органом виконавчої влади з питань лісового господарства та мала бути проведена обов`язкова державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Зазначена земельна ділянка була вилучена у законного землекористувача - ДП "Миколаївське лісове господарство" поза його волею, всупереч вимогам чинного законодавства, за відсутності висновку спеціально уповноваженого органу лісового господарства та висновку державної експертизи землевпорядної документації. Тому оспорювані прокурором пункти рішень Миколаївської міської ради підлягають визнанню незаконними та скасуванню. Оскільки вищевказані рішення Миколаївської міської ради є незаконними, то виданий ОСОБА_1 державний акт про право власності на земельну ділянку також підлягає визнанню недійсним та скасуванню, а укладений між нею та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки є недійсним в силу положень частини першої статті 203 та статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 26 лютого 2018 року в частині вирішення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 жовтня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, її вилучення в ДП "Миколаївське лісове господарство" з метою передачі у власність ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог законодавства. Миколаївська міська рада не мала повноважень на розпорядження цією земельною ділянкою, у зв`язку з чим вона вибула з володіння ДП "Миколаївське лісове господарство" поза його волею. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що порушене право державної власності підлягає захисту шляхом визнання незаконними рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 . Однак, визнавши недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14 жовтня 2010 року, місцевий суд припустився помилки, не врахував, що позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів, які були вчинені після недійсного правочину, не підлягають задоволенню. В цьому разі майно витребовується від особи, яка не є стороною недійсного правочину. Про порушення прав держави прокурор та позивачі дізналися у 2014 році після проведеної перевірки і в цьому ж році звернулися з позовом, тому суд правильно встановив відсутність пропуску позовної давності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У червні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 26 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 30 травня 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи і дійшли помилкових висновків про належність земельної ділянки до земель державного лісового фонду, оскільки наявні у справі матеріали лісовпорядкування не погоджувалися та не затверджувалися у встановленому законодавством порядку, тому є недопустимими доказами. Судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки висновку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 489-490, складеному 21 грудня 2016 року судовим експертом Малим О. В., в якому зазначено про відсутність підстав вважати, що спірна земельна ділянка по АДРЕСА_2 повністю або частково входить до земель урочища "Жовтневе", квартал 43, яке належить ДП "Миколаївське лісове господарство". Земельна ділянка знаходиться в межах міста Миколаєва і станом на 2008-2009 роки розмежування земель державної та комунальної власності в межах міста Миколаєва не було проведено, тому Миколаївська міська рада мала повноваження на розпорядження цією земельною ділянкою. Земельна ділянка вибула з володіння органу, який мав право розпоряджатися нею і в подальшому власником земельної ділянки стала ОСОБА_1, яка мала право її відчужувати. Оскільки за договором купівлі-продажу від 14 жовтня 2010 року вона є добросовісним набувачем земельної ділянки, то суди неправильно застосували статтю 388 ЦК України і дійшли помилкових висновків про наявність підстав для її витребування. Крім того, суди необґрунтовано відхилили її заяву про застосування позовної давності, не звернули уваги на те, що позивач мав можливість дізнатися про порушення своїх прав з часу прийняття оскаржуваних рішень Миколаївської міської ради. Здійснивши 17 серпня 2010 року державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1, а 22 грудня 2010 року - за ОСОБА_2, держава офіційно визнала факт набуття права власності на спірну земельну ділянку, тому саме з цих дат розпочався перебіг позовної давності.
У серпні 2018 року Миколаївська обласна державна адміністрація та перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та ДП "Миколаївське лісове господарство" подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали з Корабельного районного суду міста Миколаєва та зупинено виконання рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 26 лютого 2018 року в частині витребування у ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1 000 кв.м, кадастровий номер 4810136600:05:031:0030, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, та передачі її у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до закінчення касаційного провадження.
31 липня 2018 року справа № 488/6479/14-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що згідно з пунктом 41 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 17 грудня 2009 року № 42/65 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, площею 1 000 кв. м з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Відповідно до пунктів 14, 14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року № 47/51 було затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 1 000 кв. м, не наданої у власність або користування, та зараховано її за функціональним використанням до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 . Надано ОСОБА_1 у власність вказану земельну ділянку.
На підставі вищевказаного рішення Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року № 47/51 ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯЛ № 904573 від 02 вересня 2010 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 4810136600:05:031:0030, по АДРЕСА_2 . Вказаний державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011049800728.
14 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ласурія С. А., зареєстрований в реєстрі за № 2943.
На підставі вказаного договору купівлі-продажу 22 грудня 2010 року ОСОБА_2 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 611628.
Листом Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 03 вересня 2014 року № 17-4447 прокуратурі міста Миколаєва повідомлено, що відповідно до генерального плану міста Миколаєва земельні ділянки, розташовані у сосновому гаю "Маяк" на території Корабельного району, відносяться до території зелених насаджень. До прийняття генерального плану міста чинною містобудівною документацією були Правила використання та забудови території міста, згідно з якими вказана територія входила до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення.
На запити прокурора Корабельного району міста Миколаєва, листом Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 21 листопада 2014 року № 1176 та листом ДП "Миколаївське лісове господарство" від 24 листопада 2014 року № 666 повідомлено, що висновок про погодження проекту землеустрою ОСОБА_1 не надавався, земельна ділянка не вилучалася. Відповідно до картографічних матеріалів земельна ділянка належить до земель урочища "Жовтневе", квартал 43, Миколаївського лісництва ДП "Миколаївське лісове господарство".
Листом Головного управління Держземагентства у Миколаївській області від 24 листопада 2014 року № 10-14-0.23-8464/2-14 повідомлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на державну експертизу не надходив.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Частиною першою статті 19 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно з частинами першою, другою статті 84 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону.
Положеннями частини першої статті 116 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частин шостої, дев`ятої статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Згідно з абзацом сьомим статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Статтею 50 Закону України "Про землеустрій" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.
Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши, що спірна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду та була передана у власність ОСОБА_1 без її вилучення в належного користувача - ДП "Миколаївське лісове господарство", з порушенням передбаченої законодавством процедури зміни її цільового призначення, без погодження органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища та без проведення обов`язкової державної експертизи проекту землеустрою, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про порушення Миколаївською міською радою вимог ЗК України при передачі зазначеної земельної ділянки у власність відповідачу, що є підставою для визнання незаконними та скасування оскаржуваних пунктів рішень Миколаївської міської ради.
Крім цього, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Миколаївська міська рада не мала повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою з огляду на таке.
Відповідно до абзацу першого пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Державні органи приватизації здійснюють розпорядження (крім відчуження земель, на яких розташовані об`єкти, що не підлягають приватизації) землями, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації (абзац третій пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами першою-третьою статті 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості грунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Відповідно до пункту 5 статті 31 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними.