ПОСТАНОВА
Іменем України
29 січня 2020 року
Київ
справа №804/1085/17
адміністративне провадження №К/9901/29897/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В.М.,
Шевцової Н.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 березня 2017 року (головуючий суддя - Захарчук-Борисенко Н.В., судді - Гончарова І.А., Єфанова О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року (головуючий суддя - Семененко Я.В., судді - Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.) у справі
за позовом ОСОБА_1
до Національної поліції України, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України
третя особа - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, -
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Національної поліції України (далі - відповідач-1), Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі - відповідач-2), в якому просив: - визнати протиправним і скасувати наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 16.01.2017 № 7 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку із скороченням або проведенням організаційних заходів); - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Дніпропетровській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України; - стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначив, що п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" визначає як одну з підстав звільнення зі служби в поліції звільнення "у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів", про що особа повинна бути попереджена про майбутнє звільнення за два місяці. При цьому діючим законодавством передбачено, що власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Але, відповідач з 03.01.2017 до дати фактичного звільнення, не запропонував позивачу жодної відповідної посади у складі поліції. Також, на думку позивача, його повинні були залишити на службі в поліції з призначенням на посаду, рівнозначну раніше займаній посаді, з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, кваліфікації та досягнень у службовій діяльності. Крім того, позивач зазначив, що його вже було звільнено та на виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.12.2016 у справі №804/1536/16 ОСОБА_1 поновлено на службі в поліції на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Дніпропетровській області Департаменту внутрішньої безпеки з 12 лютого 2016 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 березня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 16.01.2017 №7 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 4 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням або проведенням організаційних заходів). Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Дніпропетровській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України. Стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 16 січня 2017 року по 3 березня 2017 року. Стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за один місяць.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що відповідачами не було дотримано встановленого законодавством порядку звільнення працівника за скороченням штату. Під час розгляду справи відповідачі не надали: доказів попередження позивача не пізніше ніж за два місяці про звільнення; доказів скорочення штатів Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України; доказів пропонування позивачу інших вакантних посад при попередженні про звільнення; доказів відмови позивача від подальшого проходження служби.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, погодився з висновками суду першої інстанції щодо порушення відповідачем процедури звільнення позивача, оскільки Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України не попередив позивача, у спосіб встановлений Законом, про можливе звільнення у зв`язку із скороченням посади. Встановивши порушення відповідачем порядку звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту порушеного права, у спірному випадку, є скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на посаді, яку він обіймав до звільнення і, як наслідок, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який обумовлений неправомірним звільненням. Посилання заявника апеляційної скарги на необґрунтованість застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень КЗпП України, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки, хоча суд першої інстанції помилково і застосував норми КЗпП України до спірних правовідносин, а не положення Закону України «Про Національну поліцію», яким врегульовано процедуру (порядок) звільнення із служби у зв`язку із скороченням посади, але ухвалив правильне рішення по суті спірних правовідносин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі - скаржник) у червні 2017 року звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року.
У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що позивач був попереджений про його наступне звільнення у зв`язку з організаційно-штатними змінами, а від запропонованих посад позивач відмовився, про що було складено акт про відмову від запропонованих рівнозначних посад від 12.01.2017. Особа, яка має намір у подальшому проходити службу і погоджується на запропоновану посаду, має подати керівнику органу Національної поліції рапорт про призначення. При цьому, відсутній інший спосіб виявити бажання продовжувати проходження служби. Оскільки позивачем не було виявлено бажання проходити службу за однією з вакантних посад, із списком яких його було о